Оборонка на низькому старті

Ольга ВАУЛІНА.

25 березня 2015 1033

Ренесанс можливий, але за певних умов

Незабаром буде рік, як на сході нашої країни тривають воєнні дії. Україна опинилася утягненою в абсолютно новий нехрестоматійний формат війни. Мілітаристський компонент — одна зі складових гібридного ноу-хау Путіна. Проте наші Збройні Сили були не готові до такого сценарію, в «пролозі» до якого їх навмисно знищували. Утім, така сама доля спіткала і вітчизняні підприємства, які здатні виготовляти військову продукцію. Сьогодні вітчизняна оборонка відроджується. Її ренесанс можливий, але за певних умов...
Здавалося б, держава та суспільство мали б мобілізовувати всі сили для боротьби з агресором. На рівні соціуму це відбулося: добровольці стали на захист України, народ активно допомагає армії, чим може, волонтери взяли на себе функції деяких профільних органів, зокрема в сфері забезпечення. А от державні структури, на жаль, далеко не завжди видають адекватні, своєчасні реакції та дії на ситуацію. Показова в плані гальмування прийняття рішень — вітчизняна оборонка.

На словах і на ділі

З одного боку, українська армія має гостру потребу у відновленні арсеналу, який би відповідав сучасним вимогам. На передовій іде безповоротна втрата техніки, яка була в засіках батьківщини на момент початку російської агресії. Це в основному «металобрухт» радянської могутності. І якщо раніше волонтери постачали нашим бійцям засоби захисту і тепловізори, які не були передбачені в забезпеченні солдатів держнормативами, і тому не фінансувалися з бюджету, то тепер народні інтенданти перейшли на постачання техніки та озброєння у війська...
З іншого боку, на рівні уряду звучать слова рішучої підтримки захисників батьківщини. І в плані забезпечення зброєю та військовою технікою в тому числі. Прем’єр-міністр України вимагає максимально прискорити виконання державного оборонного замовлення. Мовляв, гроші на це є, і Мінфін готовий платити.
Держоборонзамовлення уряд затвердив ще 9 лютого. Експерти кажуть: він переважно орієнтований на ту продукцію, яка уже є у військпрому. А для того щоб налагодити випуск низки виробів, необхідно вирішити питання заміни російських комплектуючих. Після того як оборонзамовлення завізував Прем’єр-міністр, Міноборони дається ще місяць для його коректування та допрацювання.
На нещодавньому засіданні Кабміну прем’єр доручив активізувати закупівлю техніки для сил АТО. «Я прошу Міністерство фінансів разом з Міністерством оборони: Степан Тимофійович (Полторак. — Ред.), треба перенести із третього і четвертого кварталу фінансування з придбання нової техніки та озброєнь на перший-другий квартали. Левова частка всіх коштів повинна невідкладно бути профінансована в першому та другому кварталі», — сказав він.
У свою чергу, Полторак відрапортував, що укладення договорів на придбання, модернізацію та ремонт бойової техніки триває на повний хід, і військовому відомству необхідні гроші. «На сьогодні вже підписано сто таких договорів, і найближчим часом планується підписання ще 160. Буквально за останній тиждень на ремонтні заводи оборонпрому доставлено близько тисячі одиниць техніки, яка потребує модернізації та ремонту», — відзвітувався міністр. І це в дусі воєнного часу!
Нагадаємо, раніше в уряді заявили про перехід підприємств оборонки на тризмінну роботу. Однак у реалії більшість заводів продовжують працювати у колишньому режимі. Чому? Ще минулого тижня в «Укроборонпромі», до складу якого входить більш як сто підприємств оборонної галузі, стверджували, що ті запрацюють на повну потужність, тільки-но одержать замовлення. Скаржилися: мовляв дотепер Міністерство оборони (основний замовник і розпорядник бюджетних коштів) не відкоректувало держзамовлення для ОПК!!!

Попит не реагує на пропозицію

За словами першого заступника гендиректора ДК «Укроборонпром» Сергія Пінькаса, ще в листопаді минулого року концерн надав усі дані про свої виробничі можливості для аналізу та розробки держзамовлення. Щоправда, український військпром не обмежується тільки цією структурою. Існує низка дрібних і великих приватників. А також підприємств, підлеглих різним стуктурам. Приміром, вінницьке Казенне науково-виробниче підприємство «Форт» належить МВС України.
На жаль, єдиного тренера (координатора на рівні держави) у цих різнокаліберних гравців внутрішнього ринку оборонки немає. Як і немає єдиної концепції розвитку цього стратегічного напрямку вітчизняної промисловості. Очевидно, тому так важко звести разом план з кількості необхідного озброєння та техніки.
Військово-політичне керівництво давно повинне було навести порядок у цій пісочниці. Але чи то руки не доходять, чи то...
Мабуть, тому «Укроборонпром» узявся розробляти концепцію розвитку оборонно-промислового комплексу до 2020 року. За словами заступника директора концерну Олександра Пащенка, було створено робочу групу, до складу якої ввійшли, крім фахівців ДК, представники космічної галузі, авіапрому, вчені... На даному етапі концепція готова. Програма реформування та розвитку військпрому — у стадії завершення. Її мають передати до Мінекономіки.
Фінансовий ресурс на її реалізацію є. Цього року вперше на оборону виділили 3% ВВП. До речі, надалі пропонують законодавчо затвердити цю норму на рівню 3—5%.
Фахівці вітчизняного військпрому стверджують: українські підприємства здатні виробляти бронетехніку (що власне і роблять), гармати (теоретично), уже освоюють випуск сучасних боєприпасів, готові забезпечити армію сучасними засобами зв’язку, засобами ППО, а також стратегічними ракетами та комплексами. Говорять, відродження авіапрому реальне і залежить від замовлень. Утім, як кораблебудування, яке на сьогодні фактично знищене.
В «Укроборонпромі» стверджують: можуть покрити потреби армії десь на 90%. Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак оцінює ці можливості на рівні 30%. За його словами, головне — не те, що ми можемо випускати, а те, що справді необхідно для забезпечення армії. Попит має формувати пропозиція, а не навпаки. І без єдиного централізованого управління оборонної сфери це питання комплексно не вирішити.
Отже, ренесанс можливий. Але за умови державного управління та замовлень. І знову коло замкнулося. Вирішувати, скільки країні необхідно танків і боєприпасів, і де їх взяти, повинні Міноборони та Мінекономіки. Але роблять це дуже повільно...
І ще один важливий момент «державного планування». Згідно зі старою військовою доктриною, загроза йшла із заходу. Тому всі великі оборонні підприємства розташовувалися на сході. Зараз багато які з них опинилися на підконтрольній терористами території. По суті, ми їх втратили. Юрій Сиротюк каже, що, будучи народним депутатом (входив до парламентського Комітету з питань оборони та нацбезпеки), відправляв запит Яценюку і міністрові економіки щодо термінової евакуації військових заводів із зони бойових дій. На жаль, за його словами, нічого не було зроблено...
Хоч як прикро, та документація на деяких підприємствах була втрачена «через принципову або безвідповідальну позиції їхнього керівництва», стверджують в «Укроборонпромі». Мовляв, відповідні органи зараз дають правову оцінку цим фактам. Нині із зони АТО до Києва, на територію одного з підприємств, звозиться і систематизується технічна документація заводів. А тим часом спостерігачі говорять про сценарій прориву супротивником сухопутного коридору в Крим. Таким чином, подібна доля може спіткати ті підприємства, що працюють на нашу оборонку, які перебувають на півдні країни.
Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський уважає, що для розробки концепції та програми розвитку військпрому потрібно розуміти, насамперед, яку армію ми створюємо, які сили у ній будуть, які завдання перед ними стоять. При цьому треба розуміти, як піде децентралізація, як розвиватиметься економіка, податкова система тощо. А ще важливо визначити систему управління вітчизняним військпромом. Від цього залежить, яка система відносин «рулитиме» всередині — ринкова чи командна. Поки що чітких відповідей на ці питання немає.
P. S. На момент верстки номера стало відомо, що Міноборони таки погодив з «Укроборонпромом» терміни замовлень на ремонт військової техніки. Процес, хоч і повільно, але пішов...