Пасажирське депо Ковель оминають кризи

Максим СОЛОНЕНКО.

27 березня 2015 675

У пасажирському вагонному депо Ковель забезпечують високу культуру обслуговування подорожуючих, успішно впроваджують передові технології ремонту та відновлення рухомого складу. Його колектив один з найкращих в Укрзалізниці.

Фірмовий комфорт у фірмових поїздах

Перша електричка з Луцька прибуває в Ковель за чверть сьома. У цей час на вокзалі вже людно. Хтось щойно приїхав, хтось чекає на свій поїзд, а хтось, як я, просто вбиває час, щоб ранковим візитом не турбувати господарів. Тож яким було моє здивування, коли виявилося, що начальник пасажирського вагонного депо Олександр Стречен у цю досвітню пору був уже на роботі. Мало того, за кілька хвилин уже чекав на мене на привокзальній площі за кермом авто.
— Знаєте, мені здається, що ніколи не залишаю роботу, — усміхається, відповідаючи на моє запитання щодо дотримання розпорядку дня. — Уявіть відчуття керівника, який відправив у дорогу тисячі людей. Адже немає жодної хвилини доби, щоб споряджені нами поїзди не перебували на маршрутах. Відповідаємо за все: безпеку руху, бо вагони ми обслуговуємо і ремонтуємо, культуру роботи з пасажирами, адже бригади провідників теж наші. Нині у депо працює майже півтори тисячі чоловік, з них у резерві провідників — 553.
Слухаючи керівника депо, пригадав, що неодноразово чув від знайомих, та й сам переконувався: у фірмових поїздах «Волинь» Ковель—Москва, «Світязь» Ковель—Київ, «Голубі озера» Ковель—Одеса, «Лісова пісня» Ковель—Новоолексіївка (раніше Сімферополь), а також у нещодавно створеному Ковель—Тернопіль пасажири почуваються комфортно. Насамперед тому, що обслуговують їх високопрофесійні бригади провідників, а також тому, що у вагонах затишно, що перебувають вони у прекрасному технічному стані, що постільна білизна чиста, відпрасована і пахне свіжістю. Тож перш ніж залишити вагон, ми зазвичай не забуваємо подякувати людям, які створили нам у дорозі хороший настрій. Уточнимо: всі ці маршрути обслуговує колектив пасажирського вагонного депо Ковель.

Об’єдналися у час розпаду

Як структурний підрозділ Львівської залізниці депо діє лише з 1993 року. Організоване воно на основі створеної в 1986-му Ковельської пасажирської вагонної дільниці, а також місцевого вантажного вагонного депо.
— Це був важкий період для залізничників, — пригадує Олександр Стречен. — 1993 рік, піввагони стали нікому не потрібні. Розділили їх на Росію, Білорусь, Казахстан. Різко скоротилися перевезення, і стало зрозуміло: вісім вантажних вагонних депо для Львівської залізниці забагато. Почалися масові скорочення. Саме тоді і було прийнято своєчасне і дуже правильне рішення: перетворити вантажне депо на пасажирське.
Щоправда, процес цей відбувався не спонтанно. Пасажирська вагонна дільниця, яку наприкінці 1987 року очолив Олександр Стречен, цілеспрямовано з оглядом на перспективу розвивалася. У 1989-му було проведено масштабну реконструкцію її господарства: побудовано під’їзні та екіпірувальні колії, новий пункт відчіпного ремонту пасажирських вагонів, майстерні, гаражі. В 1992 році було введено в експлуатацію вагономийну машину, а на станції Мацеїв створено пральний цех.
Тож коли 14 травня 1993-го відбулося об’єднання з вантажним вагонним депо, пасажирська вагонна дільниця вже мала серйозну виробничу базу. Відразу ж після цього злиття, усього за кілька місяців, без значних капіталовкладень у депо власними силами провели реконструкцію ремонтних цехів. Враховуючи специфіку ремонту пасажирських вагонів, створили нові підрозділи: дільницю ремонту візків пасажирських вагонів, редукторно-карданне відділення, ремонту гідравлічних гасителів коливань, акумуляторне, відкрили цех з ремонту електрообладнання пасажирських вагонів.

Друге життя старих вагонів

Разом з начальником депо, заслуженим працівником транспорту України Олександром Стреченом, ми побували в більшості цехів і відділень підприємства, зокрема таких специфічних, як деревообробний цех, відділення з лиття деталей з пластмас, відділення з виготовлення унітазів з нержавіючої сталі... Заходимо в один з купейних вагонів поїзда, який кілька годин тому повернувся з Києва.
— У 2000-му нашому депо було доручено проводити капітально-відновлювальні ремонти вагонів за технологією польських залізничників, — пояснює Олександр Стречен. — Цей вагон був один із перших, якому ми дали друге життя. Подивіться: минуло п’ятнадцять років, а як гарно і затишно він виглядає із середини. Яка обшивка, яка підлога! Казали: поріжуть, помастять. Нічого подібного. Де чистота, порядок і комфорт, людина теж поводиться відповідно.
Мені довелося бачити ці вагони до ремонту. Інакше як купою металобрухту їх назвати було не можна. Після втручання місцевих майстрів стали красенями.
Депо, без сумніву, — це справжній ремонтний завод. Серед обладнання є речі воістину унікальні. Це, зокрема, токарний верстат ще часів гітлерівської Німеччини, завезений в Радянський Союз у повоєнний період по репарації. Йому вже восьмий десяток, а працює як годинник. У механічному цеху Олександр Іванович показав мені ще один унікальний токарний верстат.
— Виміняв його на металобрухт, — і, вловивши мій здивований погляд, пояснює: — У 1990-х на багатьох підприємствах пішла пошесть здавати працююче обладнання на металобрухт. Якось зателефонували мені приймальники (є і серед них порядні люди) і кажуть: «Є гарний верстат, можемо обміняти на якийсь металевий непотріб». Він теж працює у нас уже два десятиліття.
Ковельське депо, напевно, єдине в Україні, де виконують усі види ремонтів пасажирських вагонів, зокрема і відновлення купейних. Без новітнього обладнання цього зробити не можна. Тому більшість верстатів, механізмів, контрольно-вимірювальних приладів тут сучасні. Зокрема тут є установка для порошкового напилення металевих поверхонь, металевий структуроскоп для визначення ступеня старіння металевих конструкцій та безліч інших новинок. Депо придбало також прес зусиллям 160 тонн, який дає змогу виготовляти велику кількість деталей для ремонту вагонів. Зауважимо, сьогодні в ковальсько-механічному цеху продукуються власними силами 240 найменувань деталей з металу.

Відкрили пряму дорогу в Європу

Розповідаючи про депо, не можна не згадати про ще один його об’єкт. Це введений в експлуатацію в 1995 році пункт перестановки вагонів з вузької європейської на широку вітчизняну колію на прикордонній станції Ягодин. Раніше поїзди в Польщу і Німеччину ходили лише через Брест, де за заміну колісних пар доводилося розраховуватися валютою, зростала відстань і час перебування в дорозі. Для України на той час створення такого пункту стало справжнім революційним кроком.
— Розпочали його будівництво в грудні 1994-го, а вже в травні 1995-го здали в експлуатацію, — згадує події двадцятирічної давності Олександр Стречен. — Поїхали сюди на відкриття: голе поле, забетонований майданчик, домкрати виставлені, вагончики стоять, щоб людям було де переодягатися, помитися. Зумів довести усім, що треба будувати капітальні споруди. І вже при відкритті заклали фундаменти, щоб згодом можна було ставити колони і відповідно вже ніщо не заважало руху поїздів. І потім йшло будівництво цього 250-метрового ангара, санітарно-побутового блока, і ніякої затримки у русі не було.
Мало хто знає, що вагони-автомобілевози для швидкісних поїздів «Столичний експрес» теж модернізували в Ковелі. Загалом здається, що немає такого завдання, яке було б не під силу виконати працівникам депо.

У залізничників надійний керманич

У кабінеті Олександра Стречена одна із стін майже повністю завішана численними дипломами і грамотами, якими відзначено депо за успіхи в праці. Є тут нагороди ще колишнього міністерства шляхів сполучення СРСР, Укрзалізниці і, звичайно, Львівської залізниці. Останнім часом додалася до них подяка від керівників АТО за допомогу українським воїнам. Чого лише вартий 40-тонний контейнер, переобладнаний залізничниками під тепле і затишне фронтове житло відразу для шістнадцяти бійців. Командувач військами оперативного командування «Північ» генерал-лейтенант І. І. Колесник відзначив у подяці творчий підхід до справи, винахідливість працівників депо.
Говорячи про успіхи пасажирського вагонного депо Ковель, було б несправедливо не відзначити роль у цьому його беззмінного керівника Олександра Стречена.
Пройшовши шлях від слюсаря з ремонту рухомого складу, оглядача вагонів до керівника передового в галузі підприємства, до речі, на цю посаду його обрав колектив (було колись і таке), Олександр Іванович має незаперечний авторитет у депо і місті залізничників. Його обирали депутатом обласної і Ковельської міської рад, він заслужений працівник транспорту України, нагороджений знаком «Почесний залізничник». Та головне — це повага людей, їхня віра в чесність і професійність свого керівника.
Щодня відправляються у дорогу поїзди, які обслуговує пасажирське вагонне депо Ковель. Будьте певні: мандрівка у них не зіпсує вам настрою.
Ковель
Волинської області.