«Голос України» вже писав про два законопроекти, які стосуються судової реформи. Ішлося про документи, подані групою народних депутатів та главою держави, в яких містилися суттєві розбіжності в підходах до внесення змін до чинного законодавства. У лютому цього року парламент прийняв Закон «Про забезпечення права на справедливий суд». А минулої п’ятниці на засіданні Венеційської комісії схвалено рішення, в якому дається вагома експертна оцінка нашим нововведенням. Особлива увага, зокрема, акцентується на положеннях, які стосуються політичного впливу Президента і Верховної Ради на кар’єру судді. На чому ще наголошували міжнародні експерти? Ексклюзивну інформацію почуємо від заступника Голови Верховної Ради Оксани СИРОЇД (на знімку), яка є одним із авторів ухвалених змін.
— На цей висновок Венеціанської комісії орієнтувалася міжнародна спільнота, щоб сформувати своє ставлення і розуміння, наскільки ми прогресуємо в реформі нашої судової системи. Перед його ухваленням ми разом з Олексієм Філатовим, заступником голови адміністрації Президента, мали візит у Париж до секретаріату Ради Європи, де я могла висловити всі перестороги до прийнятого закону, які були важливі для авторів депутатського законопроекту. І експерти, власне, підтвердили наші побоювання. Передусім ідеться про начебто формально-церемоніальну функцію глави держави стосовно призначення, переведення судді, підписання посвідчення чи прийняття його присяги, створення і ліквідації судів. Насправді ті повноваження, які Президент зберігає, все одно несуть у собі загрозу політичного втручання в кар’єру судді. І про це вказано у висновку комісії. Частково такі повноваження прописано в Конституції України. Нині якраз обговорюють необхідність внесення змін до Конституції, зокрема, до розділів, що стосуються судової влади. І думаю, ми зобов’язані знайти консенсус стосовно обмеження політичного впливу на суддів.
Ще більш жорсткою є позиція експертів щодо повноважень Верховної Ради у призначенні чи звільненні суддів. Я її повністю поділяю. Не варто думати, що можна вплинути на якість судочинства, призначаючи суддів через парламент. Цими політичними повноваженнями законодавчий орган володів понад 23 роки. Чи мало це позитивний вплив? Швидше, навпаки. Хибно також вважати, що це потрібно виборцям. Нещодавно наш парламент приймав рішення стосовно надання дозволу на арешт та затримання трьох суддів. Кожен зі здоровим глуздом і почуттям гідності мав би переживати приниження в момент, коли тривало обговорення. Фактично політичні сили піарились у контексті того, як вони себе позиціонують по відношенню до корумпованих суддів. Це страшний дисонанс: бачити перед собою людей, які, найпевніше, в період Майдану були причетні щонайменше до зловживань. Але лише суд має оцінити — був це злочин чи ні. Навіть злочинці мають бути притягнуті до відповідальності через процедуру, яка б не принижувала їхню гідність. Не думаю, що хто-небудь хотів би отримати оцінку своїх дій від парламенту через призму риторики для отримання політичних дивідендів. Але процедура надання парламентом згоди на кримінальне переслідування суддів знову-таки закладена в Конституції.
— До Закону «Про забезпечення права на справедливий суд» є лише ці два зауваження?
— Звісно, їх більше, але політичний вплив на суддів фактично став передумовою формування нашої корумпованої системи. У висновку згадується також про відновлення повноважень Верховного Суду як судової інстанції, яка має зберегти функцію перегляду справ, щоб впливати на єдність судової практики. Венеційська комісія схвалює такий крок.
Ішлося й про певні зауваження стосовно дисциплінарної відповідальності суддів. Тут є речі, які стосуються виключно українського досвіду. Експерти Венеційської комісії не розуміють, чому так жорстко прописано підстави для притягнення до відповідальності. Довелося пояснювати, що ми пережили, коли не вдавалося позбавити людину суддівської мантії, навіть на підставі конкретних фактів, саме через формальну відсутність підстав у законі. Вища рада юстиції свавільно дозволяла суддям уникати відповідальності, а «невгодних» позбувалася за абстрактне порушення присяги — норму, яка також прописана в Конституції і яка завжди була маніпулятивною. Погоджуюся із критикою комісії в тому, що таке положення треба забрати з Конституції або хоча б виструнчити зв’язок між дисциплінарною відповідальністю судді і порушенням присяги судді.
Ще одне зауваження Венеційської комісії мене дуже збентежило і, можна навіть сказати, обурило. Ідеться про аналіз статті 12 закону, яка стосується мови судочинства. На мій погляд, усе, що стосується застосування мови в нашій країні, є надзвичайно ліберальним. У чинних законах передбачено широкі гарантії для кожної людини, яка може вживати в суді ту мову, якою володіє, або користуватися послугами перекладача. Гарантується навіть грошова компенсація витрат на пере-кладача. Я звернула увагу членів комісії, що наголошення на цій проблемі невиправдане. Припускаю, і маю опосередковані підтвердження, що ці параграфи з’явилися у зв’язку з величезним російським лобі у Венеційській комісії. Очевидно, для росіян важливо, щоб ця мовна проблема була готова закипіти в будь-який момент.
— Чи розглядала Венеційська комісія ще якісь документи?
— Очікували на висновок стосовно закону про очищення влади. Однак експерти не встигли ознайомитися зі змінами, над якими працювали наші народні депутати. Тому його ухвалять на наступному засіданні, влітку. Також великий інтерес міжнародні експерти висловлювали до нашої Конституційної реформи і до формування комісії, яка над нею працюватиме. Зупинялися, зокрема, на президентському проектові закону про обмеження недоторканності суддів і депутатської недоторканності. Позиція, відповідно до якої зняття імунітету із суддів забирається у Верховної Ради і покладається на Вищу раду юстиції, не викликала зауважень. А от скасування депутатської недоторканності жорстко розкритикували і назвали популізмом. Мовляв, це небезпечно робити в державі, де немає справедливого суду і незалежного слідства. Можна спрогнозувати, що висновок буде критичний — і це добре. Бо політики самі нав’язали людям думку про те, що недоторканність потрібна виключно для того, щоб ховатися за нею від кримінального переслідування за свої вчинки. Насправді імунітет депутатові потрібен для того, щоб вільно давати політичну оцінку тому, що відбувається в суспільстві, і для того, щоб виконавча чи судова влада не могла свавільно перешкоджати його діяльності як парламентарія.
Що стосується злочинців, які ховаються за депутатським мандатом, то мабуть, варто звернутися із запитаннями до Генпрокуратури, яка неспроможна побудувати справу, зібрати докази і не має відваги, щоб внести подання на скасування недоторканності в зал. Але стаття, яка регламентує недоторканність, справді потребує перегляду, бо вже не відповідає нинішнім очікуванням суспільства. Та ж Венеційська комісія торік робила доповідь про те, як краще врегульовувати питання парламентських імунітетів. Думаю, це знайде відображення у висновку.
— Нині на всіх міжнародних майданчиках до нашої країни прикута особлива увага. Чи відчули ви це під час засідання Венеційської комісії? Які настрої там панували?
— З одного боку, відчувається підтримка. Ні в кого не виникає сумнівів із приводу того, що Україна є добросовісною у всіх своїх діях. Ми не дали світові жодних підстав сумніватися в цьому. Але те, що доводиться робити українській дипломатії та політикуму, — це великий виклик. Із власного досвіду можу сказати: на будь-якому майданчику, в будь-якій державі мова йде про виклики, які стосуються війни, надання зброї, надання особливого статусу окупованим територіям і нашої спроможності здійснювати реформи. Тиск Росії колосальний. Він присутній у всіх міжнародних інститутах: і в ООН, і, навіть за умови обмеження повноважень, в Раді Європи, починаючи хоча б із того, що Росія платить великі внески на утримання цього органу, а також у Венеційській комісії. Ми дуже вразливі і нам дуже складно правильно комунікувати.
Одна з останніх рефлексій стосується надання особливого статусу Донбасу. Я пояснювала, що децентралізація, яка розпочалася в Україні, має бути однакова для всіх українських громад. Нині можемо визнавати тільки особливий статус корінного кримського народу. Ми не можемо надавати жодного особливого статусу чи фінансування окупованим територіям. Кажуть, що в такий спосіб ми маємо демонструвати готовність виконувати Мінські домовленості. Але що це демонструє українцям, які досі утримують окуповані території і водночас ховають своїх рідних, які воюють за ці території? Як таку «децентралізацію» можна пояснити людям? Саме на таких речах варто акцентувати увагу. Це очевидно для нас, бо воно нам болить. А для світу — це абстрактний вимір, він зосереджений на теоретичному «вирішенні конфлікту».
— Дякую за розмову!
Акцент
Висновки комісії — надзвичайно потужна юридична експертиза. Прикро, коли в них потрапляють політичні речі, бо втрачається довіра до всіх решти зауважень. Тому готуватиму коментар для Венеційської комісії, який, власне, стосуватиметься мовного питання. Хочу вказати не на політичні, а на виключно юридичні моменти. Ці питання в нас цілком врегульовані в найліберальніший спосіб.
Факт
За всю історію до Верховної Ради надходило лише шість подань від Генеральної прокуратури про зняття депутатської недоторканності, й тільки один раз парламентарії його не підтримали.
Фото Анастасії СТРОТКІНОЇ.
