Курахівська міська лікарня стала одним з острівців порятунку для наших поранених бійців. У мирний час лікарня обслуговувала населення міста Курахового Мар`їнського району й прилеглих сільських населених пунктів.
Курахове — це прифронтове містечко, і тут майже безперервний гул сирен «швидких» зливається зі звуками розривів мін і снарядів. Лікарі міста вже вміють миттєво реагувати на різні рани й травми тих, кого везуть із поля бою. За страшні місяці війни вони навчилися бути не просто лікарями, а ангелами-охоронцями, даруючи друге життя сотням бійців.
Начальник медичної служби Курахівської міської лікарні Ольга Бойко розповіла про те, як лікарня існує в умовах воєнного стану, про тих, кого рятують, і про допомогу простих людей:
— Раніше ми не займалися військовими. А в країні ніхто не готувався до війни. Ніхто не лікував такі рани. Але довелося.
Декому з медперсоналу ставало зле. У перший день абсолютно всі були розгублені. Потім удалося скоординувати дії.
Коли робили перші операції, то побачили, що на деяких бійців не діє анестезія, вони піднімалися й «ішли» прямо з операційного стола, доводилося втримувати їх силою й давати більшу дозу наркозу. Поспілкувалися з військовими лікарями, розібралися. Виявилося, що в польових умовах при наданні першої медичної допомоги хлопцям кололи знеболювальні препарати, а ми про це не знали. Зараз уже маємо певний досвід.
На поранення, з якими до нас надходять військові, спокійно реагувати неможливо, але хочеться зробити все, щоб ці люди вижили. Тому до останнього бійця, до останнього пацієнта весь персонал перебуває на місцях. Так і живемо вже десять місяців. Адже ніхто не знає, що буде за півгодини або за годину.
Пораненим, що потрапили в лікарню, надаємо першу хірургічну допомогу, зупиняємо кровотечу, обробляємо рани й за необхідності робимо рентген. Тяжкопоранених відправляємо до лікарень Дніпропетровська, з легкими пораненнями й травмами справляємося самі. Ми також приймаємо й соматичних хворих: гіпертонічна криза, контузія, пневмонія...
В одній з лікарняних палат зустрічаємо солдата Сергія. Своє прізвище й частину, у якій проходить службу, боєць не називає. Під час бою під Мар`їнкою він травмував ногу:
— У нас не вистачає медиків — один лікар на батальйон і кілька санінструкторів. А якщо враховувати, що батальйон розтягнутий, то який би класний не був лікар, а в нас він такий і є, але він один. І добиратися через обстріли може довго, тому часто звертаємося по допомогу в найближчі цивільні лікарні,— розповів Сергій.
Бійці говорять, що дуже вдячні лікарям, а також волонтерам і простим людям за ліки, догляд і увагу. Особливі слова вдячності передають дітям, які надсилають їм листи підтримки.
Під час нашої розмови із солдатами в палату зайшли дві дівчини — принесли бритви для гоління, засоби особистої гігієни й продукти.
— Ми не волонтери, просто звичайні люди, які прагнуть допомогти. Не треба про нас писати в газетах, ми ж це робимо не для піару, а від чистого серця... Їм потрібна наша допомога, — говорить одна з дівчат.
— Волонтери — це дивовижні люди, — продовжує розповідати Ольга Вікторівна.— Вони взяли на себе величезний тягар і відповідальність. Не знаю, як їм дякувати. Ми тісно співпрацюємо з такими організаціями, як «Червоний Хрест», «Лікарі без кордонів», «Підтримай армію України». Вони привозять антибіотики, противірусні, кровоспинні препарати, перев’язочні матеріали й інші необхідні лікарні медикаменти. Допомагають також хлопці з батальйону «Донбас» і групи військово-цивільного співробітництва Збройних сил України.
Штат лікарні укомплектований фахівцями високого профілю, а от від медикаментів і будь-якої посильної допомоги лікарня не відмовиться. Сьогодні найбільше ми відчуваємо потребу в антибіотиках. Вони розходяться вмить, особливо коли в лікарню привозять багато постраждавших. Адже, на жаль, поранені не завжди надходять до нас відразу з поля бою, а буває десятки годин перебувають у пунктах з надання первинної медичної допомоги.
Ольга Вікторівна завжди на зв’язку. Під час нашої короткої зустрічі їй кілька раз телефонували:
— Хлопці часто звертаються з різними питаннями. Не в кожному підрозділі є штатний фельдшер.
Надаючи допомогу пораненим бійцям і мирному населенню, працівники нашої медичної установи дуже часто наражають своє життя  на небезпеку. У жовтні минулого року на блокпості бойовиків, розташованому у районі селища Широке біля в’їзду в Донецьк, було розстріляно наш автомобіль швидкої допомоги. «Швидка» поспішала доправити в міську лікарню Донецька мирного жителя Красногорівки, який під час обстрілу одержав важке щелепно-лицьове поранення, 45-літня фельдшерка Ірина Доценко й 58-річний водій Іван Канцедал загинули відразу. Для нас вони стали героями цих важких часів. Гірко й боляче, що людей уже не повернути»,— із сумом говорить Ольга Вікторівна.
Біля операційної зустрічаємо головного лікаря Курахівської міської лікарні Ігоря Корчака. Дорослий чоловік не приховував почуттів, коли розповідав про постраждалих солдатів.
— До нас дуже часто привозять тяжкопоранених молодих солдатів і місцевих жителів, що потрапили під обстріли. Їхні травми вражають навіть бувалих хірургів. Операційна працює цілодобово, і п’ять хірургів позмінно борються за життя людей.
Столичні досвідчені медики не раз відзначали роботу наших лікарів, які накладали апарати зовнішньої фіксації, скріплюючи роздроблені кості. Та й операції на кишечнику, легенях, судинах хірурги Курахівської міської лікарні проводять на високому рівні,— розповів Ігор Михайлович.
Голова правління благодійного фонду «Підтримай армію України» Ганна Сандалова: «Від офіцерів із групи СІМІС ми одержали інформацію, що в районних лікарнях Донецької області, які першими приймають поранених бійців з передової, гостро постає питання про запаси донорської крові. У самій крові не було дефіциту — там досить патріотів, готових її здавати. Проблема була в нестачі банальних гемаконів — контейнерів для забору й зберігання крові. Завдяки допомозі закордонних і українських благодійників нам удалося закупити для забезпечення лікарні в Кураховому 100 таких контейнерів, а також ліки,  дезінфікуючі засоби, шовний матеріал, катетери й видаткові матеріали.
Будинок Курахівської міської лікарні вже давно без ремонту, обладнання ще з радянських часів, але, незважаючи на це, лікарня приймає поранених із зони АТО в будь-який час. Тому допомога й поповнення медикаментами потрібні постійно, адже тривожні новини з передової надходять щодня, спокійніше там не стає. Зараз для оснащення лікарні також потрібні автоклави-стерилізатори й промислова пральна машина.
А ще працівники медичного закладу й жителі Курахового сподіваються на відновлення одного з корпусів лікарні, який тривалий час не використовується. Ми звертаємося до представників українського бізнесу, керівників підприємств, установ, організацій, небайдужих громадян із проханням надати допомогу Курахівській міській лікарні (контактна інформація на сайті ukrarmy.org)».

Волонтер Ганна Сандалова і керівник групи цивільно-військового співробітництва Збройних сил України підполковник Михайло Котелевський привезли пораненим бійцям у курахівську лікарню подарунки від народу України.

Лікар біля апарата штучного дихання в операційній.

Фото надані автором.