ПРОДОВЖЕННЯ. ПОЧАТОК У «СІМ’Ї» ЗА 2 КВІТНЯ
За законами природи, батьки не можуть бажати зла власним дітям. Тоді в чому причина того, що вони свідомо обділяють ласкою рідних кровиночок? Продовжуємо говорити про це із психологом Людмилою ГРИДКОВЕЦЬ (на знімку).
На її думку, неправильну поведінку дорослих часто зумовлює неготовність до відповідального батьківства. Люди, які не отримали конструктивних моделей стосунків у родинах, де вони зростали, стикаються із великими труднощами у стосунках із власними дітьми. Батьки могли стати жертвами різних псевдонаукових теорій: наприклад, поширеної за радянського часу думки про те, що корисною для дітей є суворість, а розпещувати їх дуже небезпечно. Щоправда, надмірними пестощами тоді нерідко вважали нормальні вияви ніжності до дитини. От і виходило, що, здавалося б, гарні й добрі люди, які все хочуть робити якнайкраще, але мають апріорі неправильне уявлення про виховання, шкодять власним дітям.
Бізнесмен апріорі
«Якось до мене на консультацію прийшла жіночка, котра була нянею в дуже заможній родині, — згадує Людмила Гридковець. — У сім’ї, де працювала ця добра жінка, їй забороняли виявляти будь-які емоції стосовно дитини. Вона не могла порушити заборони, бо все фіксувала встановлена в помешканні відеокамера. Тільки коли няня виходила з хлопчиком на вулицю, вона гладила й пригортала його. Батьки обоє були бізнесмени. Малюк постійно перебував на підлозі оголений, і вимагалося, щоб, незалежно від того, холодно чи ні, дитина залишалася на підлозі. Дитя починає хникати, щось хоче. Батьки категоричні: «Не підходьте до нього, хай привчається!» Няня питає: «Ну чому ж? Це ж маленька дитина, вона потребує ласки». Їй відповіли: «А де ви бачили ласку в сфері бізнесу? Треба вчитися виживати в жорстокому середовищі». Батьки, які мали таку модель виховання, створювали дитині умови для виживання, а не для життя. Людина, котра зростає в таких умовах, матиме потім дуже багато проблем.
«Дівчинка» середнього віку
Є три особистісні стани — «внутрішній батько», «внутрішній дорослий» і «внутрішня дитина». Батьки, у яких порушено доступ до внутрішньої дитини, — дуже правильні, завжди чітко знають, що робити. Але в них немає відчуття життя. А для того, щоб дитині було комфортно, під час гри з малюком у дорослому має включатися оця внутрішня дитина. І тоді на рівні дитини внутрішньої та реальної у них утворюються близькі стосунки, і гра перетворюється у свято. Відповідно за відсутності доступу до внутрішньої дитини гра не може стати святом, бо саме внутрішня дитина, що оживає в дорослому, здатна бути щасливою, захоплюватися листочком, струмочком, пташечкою...
Як наслідок у такій сім’ї маленька людина може або зарано подорослішати, або, навпаки, принципово не хотітиме стати дорослою. У другому випадку в неї формуватиметься інфантильність, утверджуватимуться дитячі моделі поведінки. Чи не кожен з нас бодай раз бачив такий контраст — доросла жінка років 30—50 поводиться й виглядає, як маленька дівчинка. Це зовнішні вияви западання дитячої поведінки. Є й глибинніші проблеми — коли людина почувається некомпетентною ні в чому, вона не сприймає себе й оточення і намагається отримати значимість за рахунок зовнішніх чинників. Незалежно від того, яку модель вона обрала — лідера чи жертви, — тут присутня низька самооцінка.
Доколисуйте себе
Що рекомендує Людмила Гридковець тим, кому бракувало родинного тепла в дитинстві?
«У психотерапії використовуємо термін «недоколисана дитина», — розповідає пані Людмила. — Я своїм клієнтам дуже часто призначаю вмикати собі колискові щодня впродовж тижня чи й місяця, заплющувати очі й колисати себе. Тобто доколисувати. Практика показала, що більшість людей, народжених за радянських часів або навіть у 1990-ті, але вихованих на тій філософії, — просто недоколисані. Коли дитину колисають на руках, її погладжують, постукують, їй співають, тоді утворюється повнота контакту з батьками. І друга порада. Якщо людина виявила в себе той чи інший сценарій, тут важко розібратися самостійно. Адже перебуваючи всередині системи, не можна цю систему оцінити. Потрібен хтось іззовні, хто допоміг би знайти деформацію. Тому слід звернутися до психотерапевта і пропрацювати деструктивні сценарії».
Розмову вела Тетяна КРОП.
