Побачивши це диво, відразу й не здогадаєшся, з якого матеріалу воно зроблене. Пластик, дерево, ткане полотно? Ні, не те. По-перше, іграшковий будиночок занадто апетитний на вигляд, а по-друге, від його запаху слинки течуть. Так може пахнути тільки замішаний на меду пряник, приправлений корицею, гвоздикою, імбиром, мускатним горіхом... І справді. Будиночок з вигадливими візерунками на вікнах, з бурульками на даху й різьбленими ставнями — пряник. А створює такі пряникові будинки й не тільки сєверодончанка Ганна СЕМЕНЕНКО (на знімку).
— Ганнусю, ви так сильно любите пряники?
— Я вже їх об’їлася (сміється). Рік тому захотілося здивувати свою родину і зробити для всіх одразу незвичайний подарунок до новорічного столу. Рецепт відшукала в Інтернеті. Спробувала — вийшло! Пряник став окрасою святкового стола, і всім було шкода їсти таку красу. Так і простояв він до самого Різдва. Виявилося, тісто дуже довго зберігає м’якість. Я колись хотіла стати архітектором, і тепер виходить, що все-таки ним стала. Тільки архітектура в мене своєрідна — «пряникова», — сміється Ганна.
Учителем дівчини став Інтернет. Можна було, звичайно, за пару тисяч гривень пройти триденні курси в столиці, але в молодої родини з маленькою дитиною зайвих грошей немає. Якось Ганна побачила безплатний ролик, де американка дуже докладно пояснювала й показувала процес приготування пряникових виробів. Довелося взятися за англійську, і вона допомогла дізнатися багато корисних дрібниць. Вийшло не відразу, пряників було зіпсовано багато, але в родині цьому навіть раділи: до чаю завжди було щось смачненьке. З Інтернету Аня дізнавалася рецепти «будівельного» матеріалу, опановувала техніку прикрас за допомогою збитого яєчного білка. Правильну консистенцію вдалося вгадати після цілої низки дослідів.
— Мені спочатку здалося, що техніка — нова і я буду в цій справі перша. Але потім зрозуміла, що це ціла індустрія. У Києві, Харкові ця тема вже розкручена, а в нас такої традиції не було. Для мене дуже важливо займатися такою справою ще й тому, що тривожні події, які відбуваються в нас на Донбасі, вибивають із колії звичного спокійного життя. А створення ошатних пряників для мене — спосіб зануритися в іншу реальність і не звертати увагу на те погане, чому я не можу завадити.
Визнання до Ані прийшло відразу. У Сєверодонецьку постійно проводяться виставки народної творчості «Зроблено з любов’ю». У місті чимало талановитих людей. Якось дівчина ризикнула показати на виставці свої пряникові серця. Їх сприйняли на ура — і Аня стала в місті першою майстринею з пряників. Від її стародавніх будиночків, писаних «інеєм» санчат, різноманітних фігурок, пряників з вигадливою глазур’ю просто не можна відвести погляду. До слова, зберігатися вони можуть багато місяців.
Порада від майстра
Якщо пряник став твердим, його треба покласти в баночку зі шматочком яблука або апельсина й на ніч поставити в холодильник. Пряник убирає в себе вологу й стає м’яким.
Тісто на основу вона робить сама, сама й розмальовує. Але іноді їй допомагає батько. Замолоду Василь Андрійович дуже гарно малював, але з мистецтвом не склалося, а тепер його немов прорвало. Він так перейнявся захопленням дочки, що почав створювати на пряниках цілі сюжети. Його малюнки винятково самобутні.
— Ви вважаєте, що вже досягли досконалості? — запитую в Ганни.
— Що ви! Ні, звичайно. Деякі майстри створюють справжні багатомірні листівки. Мрію купити аерограф і малювати «розмиті» пейзажі. Цей інструмент допомагає створювати такі дивовижні ефекти. Ще роблять навіть округлі скриньки. Для мене поки що таємниця, як вони їх випікають. Зрозуміло, що є спеціальні форми. Але таємниця ще не розгадана. І вона вабить.
Луганська область.
Фото Євгенії Борхович.
