Вискочка, зубрило... Так ще недавно називали відмінників. Нині школярі охочіше ставлять тавро «ботан». Як правило, це ті, хто добре вчиться, але не завжди вміє спілкуватися з ровесниками й рідко бере участь у загальних заходах. Найчастіше батьки їх захищають, не навантажуючи всілякими дорученнями й оберігаючи від клопотів повсякденного життя («тільки б учився на «відмінно»), пророкуючи блискуче майбутнє своєму чаду. Одних зубрил однолітки поважають і виділяють, лестячи й підіграючи їм, інших, навпаки, цураються, із заздрістю спостерігаючи за їхніми успіхами й відверто радіючи невдачам. Такі діти завжди під мікроскопом: найменша хиба у відповіді на запитання вчителя, в особистій розмові або в поведінці не залишається непоміченою.
Ботани діляться на тих, хто вже вчиться на «відмінно», і тих, кого тягнуть на відмінника. Перші легко схоплюють матеріал на уроці й упевнено тягнуть віз, розподіляючи сили між заняттями, відпочинком і посильним відвідуванням гуртків. Другі роздираються між навчанням, улюбленими заняттями, прийняттям і неприйняттям потоку друзів (тих, хто дружить із відмінниками, але самі на їхьому тлі дуже програють). І обидві категорії цих невтомних зубрил на шкоду здоров’ю й відпочинку допізна сидять за уроками.
Особливе ставлення до ботанів поширюється й на їхніх батьків. Дітьми-трудягами, звичайно ж, пишаються. На шкільних зборах горді батьки вислухують приємні слова на адресу своєї дитини й при цьому відчувають незначне відчуження з боку мам і тат менш успішних дітей. А чи легко слухати похвалу, знаючи, що твоя дитина майже нічого не їсть («ніколи»), нікуди не ходить («сьогодні стільки задали!»), скаржиться на головні болі, поганий зір і сон? І поки вона, бліда і квола, горбатиться над зошитами й підручниками, її не такі успішні однолітки гуляють на свіжому повітрі, ходять на пляж і просто б’ють байдики?
Бути батьками відмінника — досить непроста робота. Адже треба не тільки привчити дитину до відповідальності й працьовитості, не тільки створити умови для постійного розвитку й самовдосконалення, а й зберегти в цій нескінченній виснажливій гонитві її фізичне й психічне здоров’я! До того ж «багатознавство» та інтелект не гарантують розвиток людяності, яку потрібно розбудити й підтримувати.
Чому ж дехто вважає, що «ботан» — це погано? Тому, що такий учень за навчанням, гонитвою за високою оцінкою часто не має часу й змоги помітити інші сторони життя. Відчуває постійне перенапруження, а розслабитися, полінуватися не вміє або через виховання не дозволяє собі. Але ж «лінощі» можуть свідчити про споглядальність, схильність до фантазування, що сприяє творчому розвитку людини, її всебічному особистісному зростанню...
Тож, помітивши, що ваше чадо з відповідальної й посидющої дитини стає форменим безпросвітним зубрилом, негайно переглянете його графік. Виділяйте більше часу для рухливих ігор на свіжому повітрі. Завантажте його незвичними для нього домашніми справами, заохочуйте розширення кола друзів та інтересів. Нехай ваша дитина бере участь в аматорських виставах, малює й пише вірші, адже багато великих учених при всій своїй поважності були й художниками, і поетами, і мандрівниками... Хай допоможе менш успішному однолітку підтягтися з алгебри чи іноземної мови — а раптом вони подружаться, і ваша дитина разом з новим другом піде на секцію карате або на заняття з велоспорту? Якщо ж синові або дочці подобається залишатися ботаном і їх не бентежать складнощі у стосунках із оточуючими, залиште все як є. Доти, доки вони самі не захочуть щось змінити. А ви в цьому допоможете.
Психолог Тетяна ГУРЛЄВА.
Фотоетюд Сергія КАСИМОВА.
