22 травня 2015 305

Штиль між двома морями*

22 травня 2015 305

На Херсонщині ми намагалися відшукати не тільки чисту екологію, промисловий бум і ренесанс суднобудування, а й зміцнення соціально-економічного стану в комплексі з політичними змінами, які впродовж року тривають у нашій державі. На жаль, не знайшли. Не вдалося. Звичайно, війна — не найліпший чинник для розквіту країни, яка захотіла жити по-новому, але й не пояснення, чому реформи з багатообіцяючим грузино-балтійським акцентом в українському діалекті загрузли на старті...

Два відтінки децентралізації

Останнім часом тема децентралізації стала так само «модною», як боротьба з корупцією. Про неї говорять багато, але результатів цієї «високої моди» на місцях поки що не дуже видно. Ухвалені законодавцями в грудні минулого року відомі нововведення у Бюджетний кодекс передбачали підвищення кошторисної та фінансової самостійності місцевих органів влади. Хтось навіть вважав, що їм узагалі дозволили використовувати всі внутрішні кошти для власних потреб. Насправді це зовсім не так. Експерт Центру політичних студій та аналітики Сергій Карелін, зокрема, доводить, що гладенька в теорії децентралізація на практиці випирає гострим кутом: у місцевих бюджетів забрали частину податків, які були легко прораховані й легко гарантувалися, а натомість віддали кілька інших, котрі ще треба... заробити. Втім, не всі згодні з таким баченням «революційних» змін у міжбюджетних відносинах Центру й «окраїн».
Глава уряду доручив керівникам облдержадміністрацій, аби кожна область публічно звітувала про використання коштів місцевих бюджетів. Однак «поки що доручення не виконано, — визнав Арсеній Петрович і попросив, «щоб на сайтах обласних державних адміністрацій публікували всю інформацію в щотижневому режимі — скільки грошей одержали і на які основні статті їх скерували».
На нашу думку, доручення справді виконати проблематично. Адже результати оголошеної децентралізації на місцях не зовсім вписуються у переможні звіти. Тут експерт Сергій Карелін має рацію...\

У цьому нас переконала і розмова з міським головою Херсона Володимиром Миколаєнком (на знімку).
«На жаль, уся децентралізація зводиться до того, щоб ми тут, на місцях, ухвалювали рішення про додаткові податки, тобто ще більше фінансово навантажили наших громадян. Я розумію, що є люди, які можуть поділитися з міською казною дещицею зі свого солідного бізнесу, з нерухомості, яку віддають в оренду за великі гроші. Такі, до речі, не хочуть, але мають можливість платити. І ми зобов’язуємо їх це робити. Але ж не всі херсонці великі фінансові магнати. Навіть не всі дрібні. Дуже важка ситуація нині в регіонах, і Херсон не виняток. Швидше, навпаки. Поряд — окупована територія Криму. Ми повинні показати, як гарно нам живеться, щоб ті, хто «мріяв померти в Росії», переконався, що життя в Україні привабливіше». «Прикордонні області взагалі повинні мати особливий статус, з певними пільгами і фінансовою підтримкою... А запроваджувати нові податки — це просто злочин. Людям сьогодні продуктів немає за що купити. Величезні тарифи на комунальні послуги, шаленими темпами зростає вартість ліків, а зарплати і пенсії залишаються на застиглому рівні», — переконаний голова.

Вручили вудку, але розукомплектовану

Володимир Васильович сумнівається, що децентралізація в такому варіанті є вудкою, якою вони повинні ловити рибу — ремонтувати дороги, утримувати лікарні, об’єкти соціальної сфери. Тим паче що «вудка» ця розукомплектована: місто не може використовувати ті гроші, які заробило. З початку року «згори» не надійшло жодної копійки на захищені статті. «Я розумію, що в гаманці держави грошей обмаль, що «цар утік з казною», а в країні триває війна. Але ж не можна затуляти фінансові дірки лише за рахунок місцевих бюджетів, перед нами також повинні виконувати свої зобов’язання», — стверджує співрозмовник.
Запроваджена «риболовля» не на часі, переконаний він, особливо на тлі максимального скорочення соціальних пільг. Наприклад, скасування безплатних обідів для школярів 1—4-х класів боляче вдарить по багатьох родинах: міська влада має відшукати якісь кошти, щоб хоч трохи полегшити становище неплатоспроможних батьків, які в умовах зростаючого безробіття просто не мають можливості заробляти гроші. Так само буде важко пояснити людям, що з 1 червня вони не матимуть пільг ветеранів праці, дітей війни і не їздитимуть безплатно у громадському транспорті. Доведеться шукати гроші у міському бюджеті, а це означатиме згортання вкрай потрібних для розбудови Херсона проектів.
Ще одна відчутна проблема, пов’язана з особливістю «географії» міста. 306 тисяч родин мають дачі на островах і нічим, окрім річкового транспорту, туди не можуть дістатися. А на це повинно «знайтися» в куцому бюджеті ще додатково майже три мільйони гривень. М’яко кажучи, не радує міську владу й остання ініціатива з розряду «децентралізації»: залізничні лікарні передають на утримання місцевої казни. «Ми повинні прийняти цей об’єкт, який, за великим рахунком, нам не потрібний, оскільки місто забезпечене медичними потужностями, — зітхає Володимир Васильович. — Нам у комунальну власність нав’язують медичний заклад, який має свої відділення в інших районах і навіть у сусідній, Миколаївській, області (облрада від такого «подарунка» відмовляється), а серед своїх лікарень провести оптимізацію, читайте, скорочення. Де логіка?».
З логікою справді не дуже складається: на місцевий бюджет «вішають» медичний заклад, який апріорі претендуватиме на подальшу «децентралізацію» коштів, тобто якщо гроші місто й виділятиме, то лише на зарплату та енергоносії, а за ліки та харчування пацієнти платитимуть з власного гаманця. В принципі, для нас не новина, але для чого «реформувати» давню гру в «доступну» медицину?
До речі, «непотрібну» для всіх залізничну лікарню можна перепрофілювати на військовий шпиталь, якого тут справді гостро бракує: серед херсонців багато поранених на фронті.

Родинам загиблих героїв — від міської ради

Міська влада, запевнив Володимир Миколаєнко, виконує свої зобов’язання перед пам’яттю захисників Вітчизни, які вже ніколи не побачать рідного дому. Родинам загиблих героїв з місцевого бюджету виплачують щомісяця п’ять тисяч гривень своєрідної пенсії: «Можливо, це невеликі гроші, але для нашого «гаманця» — дуже відчутна сума, хоч і прикро згадувати про матеріальні проблеми, коли серце тужить за кожним загиблим земляком... Пораненим також надаємо одноразову допомогу в п’ять тисяч. А ще переселенці, яких теж треба підтримати...».
На жаль, економічна ситуація штовхає багатьох людей до неправедного «підприємництва». Херсон захлинається від каламуті побутової злочинності: повідомлення про крадіжки — у квартирах, громадському транспорті, «експропріація» каналізаційних люків, дротів, усього, що може принести бодай невеликий «капітал», стали такими ж звичними, як прогноз погоди...
Звичайно, нарікати на обставини легше, ніж шукати нові джерела наповнення місцевих бюджетів, які б не вимивали грошей з кишень небагатих херсонців. Міський голова це розуміє, але попри всі зусилля, каже він, інвестиції практично не йдуть на Херсонщину. «Ми постійно зустрічаємося з представниками іноземних фінансових структур, з послами, консулами. Вони щоразу запевняють, що нададуть своїм бізнесовим колам інформацію про привабливість таврійського краю, однак далі дипломатичних реверансів справа майже не рухається. І це зрозуміло. Великий бізнес любить тишу. А коли поряд агресор — і в Криму, і на Донбасі (з обстрілюваного Маріуполя до Херсона досить близько, марш-кидок — і окупант може опинитися в наших степах), то хто ризикуватиме своїми капіталовкладеннями! Ліпше інвестувати гроші кудись у безпечніше місце, подалі від зони бойових дій...».

Здоровими звичками бюджет не наповниш

Не надто надихає «модна» тема і першого заступника голови Генічеської райдержадміністрації Олексія Сищенка. На його думку, її нівелює найбільша проблема: практично всі ради, окрім Верховної, обиралися ще за часів тотального засилля (і насилля) Партії регіонів, тобто недемократичним шляхом. Тому питання децентралізації, зокрема її політичної складової, передчасне. Запускати її механізм, переконував нас пан Сищенко, можна лише після проведення чесних і прозорих виборів. «Що стосується її фінансової сторони, — зізнався співрозмовник, — то мені як співробітнику районної адміністрації зовсім нецікаво, скільки нині підприємці сплачують податку на прибуток, ПДВ і таке інше: враховуючи те, що за новим Бюджетним кодексом 60 відсотків від податку на доходи фізичних осіб надходить до районного бюджету, то лише ці суми викликають інтерес і нашу постійну перейнятість легалізацією робочих місць, бо кожне з них — це ПДФО. Тим часом вважаю, що потрібно залишати на рівні району частину всіх податків...».
Свою думку співрозмовник підкріплює такими аргументами: сьогодні місцевий бюджет не має жодного зиску від, скажімо, видобутку корисних копалин на території району, бо всі кошти йдуть до державного бюджету. Якби якась частина податку залишалася на місці, була б користь і державі, і місцевій громаді.
Багато запитань і до акцизних надходжень. «У цій справі у нас великий дисбаланс. Ті місцеві ради, на території яких мешкають люди зі здоровим способом життя, де не купують цигарок і не зловживають алкоголем, відчувають гострий брак грошей. Хіба це розумно? По суті, відбувається фактичне стимулювання продажу алкогольних і тютюнових виробів. Ще одна проблема — прибуток від продажу пального. Знову-таки, якщо сільські ради мають на своїй території автозаправні станції або прилягають до автотраси Москва—Сімферополь, то можуть розраховувати на додаткові надходження. А як бути тим, у кого немає такої «розкоші», хто розташований у глибинці й підприємцям невигідно там працювати? Є тисячі таких прикладів: начебто дрібниць, але дуже дошкульних... Тому, вважаю, що фінансовий бік децентралізації зверху, може, комусь і подобається, але знизу він бачиться в іншому, темнішому, світлі...».
Ось так, майже як у кіно. Два відтінки з протилежних ракурсів. Залізна теорія і... практика на піску.

У Стрілковому не стріляють. І чекають на гостей

Генічеський район набув прикордонного статусу ще наприкінці дев’яностих років минулого століття у зв’язку з тим, що має морську «межу» з Російською Федерацією. Цей статус тут не пов’язують з анексією «добрим» сусідом нашого півострова. «У нас немає державного кордону з АРК, — рішуче поправляли нас і прикордонники, і представники місцевої влади, коли ми мимоволі припускалися прикрого «геополітичного «ляпу» на кшталт «хочемо побувати на кордоні з Кримом». — Є адміністративна межа між Херсонською областю і Автономною Республікою Крим...».
Як відомо, рік тому через цю межу на територію Херсонщини «заблукав» десант окупантів: «географічний дебілізм» — узагалі характерна риса російських ординців. «Гелікоптери з десантниками спочатку перелетіли через наше Стрілкове у північний бік, — розповідає сільський голова Олександр Пономарьов (на знімку), — це вже потім вони отямилися і подались на південну околицю села. Я намагався з’ясувати у росіян, що вони роблять на нашій території (до речі, за цю закономірну для сільського голови «цікавість» потім Олександр Петрович віддувався в компетентних органах, пояснюючи, що мета зустрічі не вручення хліба-солі, а тривога за громаду, адже саме він насамперед відповідає за безпеку односельців, над головами яких кружляють невідомі гвинтокрилі «круки»): пояснили, що виконують завдання з охорони газорозподільної станції від... диверсантів. Мовляв, тільки охороняємо, без територіальних претензій. «Нічого собі, — кажу, — без претензій на нашій території...».
Протягом десяти місяців непрохані «захисники» ГРПС «пильнували на диверсантів» одразу за Стрілковим. Навпроти — на віддалі кількох сотень метрів — стояли українські прикордонники. «Ситуація не для людей зі слабкими нервами, ми наче на пороховій діжці сиділи», — пригадує Олександр Петрович. Зрозуміло, що в мілітаризованому інтер’єрі навіть принади Арабатки не надихали відпочивальників на подвиг — засмагати під сонцем, яке затіняють автоматники. Курортний сезон провалився не лише в Стрілковому, а на всій херсонській ділянці Арабатської стрілки. Для району, який історично живе з курортного бізнесу, це дуже велика проблема. Але вона стане ще більшою, якщо відлуння минулорічної паніки від поширюваних чуток про нібито російські кораблі на рейді і колони танків під Генічеськом позначиться і на сезоні 2015-го.
«Військ агресора немає. Ми готові прийняти відпочивальників, і для цього є всі умови, — запевняє Олексій Сищенко. — На Арабатці спокій, сонячно-морська благодать і належна інфраструктура. Немає жодних заборонених місць. З прикордонниками відпрацьована ситуація, вони пильно несуть тут службу, але не заважають відпочинку людей. Є лише певні обмеження з виходом маломірних суден...».
Сільський голова Стрілкового навіть провів для нас невеликий тур по околицях, аби продемонструвати принади довколишніх місць (уявляємо, як гарно тут буде влітку): «Тепле Азовське море, чисті пляжі, сади, виноградники, продукти, гостинність людей — усе гарантуємо від щирої душі». Олександр Петрович — узагалі унікальна людина: управлінська кмітливість в цього уродженця Алтайського краю нерозривно поєднується з українським патріотизмом. Наприклад, найзатятіший сільський господар так не бореться за прихоплені сусідом кілька метрів городу, як Олександр Пономарьов відвойовує невелику територію сільської ради, «позиченої», за його даними, внаслідок трохи відсунутої на північ адміністративної межі між Кримом і Херсонщиною.

Сьогодні проїзд до Криму через Арабатську стрілку закрито. Через контрольний пункт наші прикордонники пропускають тільки працівників газорозподільної станції: войовничо налаштовані «борці з диверсантами» залишили її без своєї «опіки» (як відомо, торік у грудні агресори пішли з-під Стрілкового). У супроводі начальника Генічеського відділу прикордонної служби Кирила Дремлюги (на знімку) (з дозволу центрального керівництва) ми також побували на місці колишньої дислокації російських військових. Про їхню «заблукалість» нагадує протитанковий рів, мішки з піском і бліндажі, нині спорожнілі: наші прикордонники пересунулися південніше. До речі, і сам підполковник Дремлюга, і його підлеглі у розмові наголошують, що не визнають за колег тих, хто стоїть по інший бік адміністративної межі: «Які це прикордонники? Просто терористи...».
Так вважає і більшість мешканців району, хоча є й протилежні настрої. «Тут курортний регіон, — пояснює «альтернативність» поглядів один із наших співрозмовників. — Сюди приїздили на відпочинок росіяни і трусили грошима. Тому невелика кількість людей, переважно пенсіонерів, за інерцією ототожнюють Росію з тими грошовитими відпочивальниками, бо вважають, що там усі так живуть. І ми, кажуть, заживемо з повними кишенями, коли тут буде Росія. Доводиться пояснювати: якщо прийде Росія, то ви переконаєтеся тільки в злиденності її глибинок. Або тут буде палаючий Донбас. Є ще третій варіант — кримський. Замість курортників у пляжних капцях — «туристи» у берцях...».
Утім, як підтверджують результати виборів — останніх президентських та парламентських — люди із сепаратистськими поглядами і в Генічеському районі, і в усій області справді в меншості. Принаймні Херсонщина продемонструвала, що ідеї «Новоросії» у таврійську землю не вписуються. Прикро лише, що штиль між двома морями все ще відгонить застарілим болотом...

Сергій ДЕМСЬКИЙ, Людмила КОХАНЕЦЬ, Сергій ЯНОВСЬКИЙ.

Довідково

Раніше податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) розподілявся так. Обласні бюджети одержували 25 відсотків. Бюджети міст обласного значення — 75 відсотків. Державний бюджет — 0 відсотків. Нині ця таблиця має таку редакцію: обласні бюджети — 15 відсотків. Бюджети міст обласного значення — 60 відсотків. Державний бюджет — 15 відсотків. Тобто за децентралізації місцевим бюджетам залишається 75 відсотків з ПДФО замість 100.

Пряма мова

Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк:
«Після першого етапу бюджетної децентралізації доходи місцевих бюджетів зросли на 25 відсотків. Усвідомлюю, це ще не межа. І завдяки нашій спільній роботі та реальній боротьбі з корупцією, запуску економіки фінансовий результат буде кращим...»