Якби не дим із велетенських труб місцевого коксохімічного комбінату, можна було б подумати, що життя тут зупинилося. Знекровлене війною місто зовсім не відчуває так зване перемир’я. Щоденні обстріли, невіра в мирне майбутнє і, звичайно, російська пропаганда виснажили місцевих жителів. За даними місцевої влади, їх тут залишилося заледве 10 тисяч. Це менше третини від колишньої кількості зареєстрованих. Цифра змінюється щодня. Одні продовжують шукати кращого життя, здебільшого в Росії, як біженці, інші повертаються у рідну Авдіївку, яка, без перебільшення, опинилася на межі гуманітарної катастрофи. Дорогі продукти, відсутність води та каналізації, шматки від снарядів та ракет систем залпового вогню, побиті вікна чи не в кожному будинку — такі реалії нинішньої Авдіївки. До того ж, за таких умов, тут не працюють ні школи, ні садочки, ні банки.

Пенсіонери не можуть зняти готівку в банкоматах, а на вулицях дедалі частішають крадіжки. Справно тут лише продають спиртне та працює згаданий вище «коксохім» — робота, яка ще тримає значну кількість людей у цьому місці. Українській владі треба робити все, аби покращити життя цих людей, щоб вони не відчували себе покинутими. У міру можливостей сюди доправляється гуманітарна допомога, але на всіх її не вистачає.

Причини різні, та про це пізніше.


Нещодавно до Авдіївки прибули чергові 12 тонн гуманітарного вантажу, який доставили із міста Краматорська офіцери групи цивільно-військового співробітництва. Допомогу направив очільник області Олександр Кіхтенко. Її було сформовано на кошти одного з німецьких благодійних фондів, а вже українська сторона закуповувала вітчизняні продукти харчування для авдіївців. Це різні крупи, олія, консерви, тушковане м’ясо, дитяче харчування, цукор, борошно тощо. Тепер головне завдання — розподілити це поміж мешканцями, які найбільше цього потребують. Як це справедливо реалізувати, щоразу міркують місцеві чиновники, але невдоволення все одно є. Річ у тім, що міграція населення тут відбувається щодня, і зробити ідеальну єдину базу непросто. За словами секретаря Авдіївської міської ради Артема Сабодаша, який, до речі, приїхав на автівці із заклеєним плівкою заднім склом, найближчим часом буде створено координаційну групу, до складу якої увійдуть представники місцевої влади, громадських організацій, які удосконалюватимуть наявну базу мешканців Авдіївки.
Разом із продуктами харчування жителям вручали спецвипуски газет, підготовлені військовими кореспондентами в зоні АТО, а також спеціальні брошури «21 міф російської пропаганди». Інформаційна «їжа» для авдіївців не менш важлива за продовольство. Адже тут працюють лише російські телеканали.


«А що дивитися, адже більше нічого немає», — справедливо зауважує місцева пенсіонерка Наталя Володимирівна. Вона розповіла про страхіття війни, які зруйнували мирний спокій її родини: «Чоловіка вбило осколками просто у дворі на початку року. Дочка з чоловіком поїхали до Росії, мене кличуть. Але я нікуди не поїду, тут моя Батьківщина, я — українка. Але жити нема на що. Ціні скажені. Пенсія маленька. Одна надія на допомогу, і, головне, щоби справедливо роздали — усім, хто дійсно потребує».


У щирості слів цієї жінки сумніву немає. Вона говорить, а сльози течуть рікою. Так, цим людям справді потрібна допомога. Прийти на поміч прикордонним територіям зголошується чимало людей — і пересічних громадян, і підприємців та благодійних організацій. Однак постає питання реалізації цієї допомоги. А це й логістика, й бюрократична складова. Чималий шмат роботи в цьому напрямі на плечах секторальних підрозділів цивільно-військового співробітництва.


Офіцери ЦВС практично щодня виїжджають у визначені населені пункти, співпрацюють з волонтерами, громадськими організаціями, органами місцевої влади, тримаючи руку на пульсі ситуативних подій.
— Якщо в Україні є багато небайдужих людей, які готові прийти на поміч землякам, тоді, безумовно, в нашого народу є велике майбутнє. Робіть добрі справи, допомагайте нужденним — це благородна, благословенна справа, — наголосив начальник групи координації цивільно-військового співробітництва полковник Володимир Лямзін.


Донецька область.

 

Квітень 2015 року. Роздача гуманітарної допомоги.


Фото автора.