— Михайле Михайловичу, насамперед попросив би розповісти трохи про себе...
— Народився в селі Тур’я-Поляна, а через місяць батьки переїхали жити в Невицьке. Тут я виріс і мешкаю. Вчився у п’ятій ужгородській школі. Після дев’ятого класу вступив у п’яте міське СПТУ, яке закінчив із червоним дипломом і здобув фах токаря-фрезерувальника. У вісімнадцять років одружився — і зовсім не шкодую, навпаки — юним узяв на себе відповідальність за родину. Це дисциплінує й загартовує на все життя. У мене чудова сім’я. Двоє дітей: син Михайло, уже студент університету, і дочка Валерія. Навчався я і в ужгородському СПТУ № 20, маю також диплом офіціанта-бармена. Цей фах привів мене у бізнес. З 1997-го почав успішно займатися торгівлею, транспортом, будматеріалами. Уже через рік був обраний депутатом сільради. 2002-го став депутатом районної ради, а влітку вступив заочно на юрфак Ужгородського університету, який закінчив 2008-го і здобув диплом спеціаліста з правознавства. 2006-го знову обраний депутатом райради і членом її президії. Щороку звітував перед виборцями про зроблене. 2009-го і 2010-го працював у Верховній Раді помічником народного депутата України. Відтак у десятому році односельчани обрали мене сільським головою.
— Відтоді й працюєте в Невицькому?
— Так. Тут же хочу додати, що починаючи з дев’яносто восьмого і всю ту каденцію, хто був діловим керівником села, — можна було асфальтувати вулиці, ремонтувати дитсадки... Система відносин держави з селом залишалася ще нормальною. А потім, з десятого року, все змінилося: закон про органи місцевого самоврядування став муляжем, тобто — маєте право мати право. Фінанси — реальні важелі впливу — «підняли вище»: не так дієш -не отримуєш кошти. У сільрад забирають перевиконання, а залишають лише кошти на захищені статті. Отже, на розвиток, якщо не маєш перевиконання бюджету, — не отримуєш нічого. Звичайно, такий стан справ повинен бути змінений.
— Для цього треба працювати... 
— ...Так і робимо. Як член правління Всеукраїнської асоціації сільських і селищних голів та керівник її Закарпатського регіонального відділення я вніс протягом двох останніх років двадцять п’ять конкретних пропозицій щодо змін до закону про місцеве самоврядування, який хочемо довести до рівня європейської практики. Наша асоціація дуже міцна, триває постійний діалог з урядовцями і комітетами парламенту. До того ж я — член робочої групи при голові українського парламенту з питань децентралізації. Щопівроку за участі Володимира Гройсмана аналізуємо суттєві поправки до закону про добровільне об’єднання територіальних громад, відпрацювали методику формування спроможних територіальних громад і бюджетну децентралізацію — це постійна неперервна робота. І сподіваємося на добрий результат, адже до семи десятків законів нами внесено поправки й подано зауваження. Відрадно, що належно працює закон про нашу асоціацію, яку очолює Фурсівський сільський голова з Київщини Микола Фурсенко. Ми в онлайн-режимі зв’язуємося з головами тринадцяти райвідділень Закарпаття і все вирішуємо. Торік третього вересня, до прикладу, після з’їзду сільських голів тисяча нас пішли до Кабміну. Трьох наших делегатів, серед яких був і я, прийняв тодішній міністр регіонального розвитку Володимир Гройсман. Як наслідок, уперше за 23 роки Незалежності було введено посаду радника міністра з питань розвитку сільських територій. Цей посадовець координує всю роботу. Додам також, що результат тієї зустрічі не заставив на себе чекати: зокрема, розпорядження землями за межами населеного пункту тепер узгоджується з головами сільрад. Це велика справа!..
— Дотаційність сільрад — питання актуальне й болюче...
— ...навіть дуже! В нашій області понад сімдесят відсотків сільрад простягають руку перед районом. А наша, якщо чотири роки тому дотувалася на чотириста тридцять тисяч гривень, то цього вперше стала фінансово незалежна.
— З чого складається скарбниця Невицького?
— З плати за землю, акцизного (АЗС) і податку від суб’єктів господарювання, оренди нерухомості. Натепер позитивне сальдо становить десь чверть мільйона гривень. Зараз сільрада фінансує садок: зарплата, енергоносії, харчування — воно в нас одне з найкращих у районі; вуличне освітлення; клуб, сільраду... Утримуємо і закупили вишиванки колективу художньої самодіяльності «Кральовичка» — назва походить від легендарної королівни, що жила в нашому Невицькому замку. Замінили вікна в клубі, утеплили стіни й повністю відремонтували дах у дитсадочку, туди ж закупили постільну білизну, яка не оновлювалася добрих сорок років... Ноутбуки й принтер купили для садка й сільради, скрізь установили електронну пошту; воду й каналізацію провели в амбулаторію, клуб, приміщення сільради і школи — там же обладнали внутрішній туалет. Одне слово, село наше осучаснилося. А ще чотири роки тому реконструювали дамбу вартістю 6,7 млн. грн. Загалом на все витратили майже дев’ять мільйонів гривень. Ось така сума інвестицій...
— Відомо, що сільрада виграла два гранти.
— Так. На двадцять тисяч доларів і стільки ж гривень... Попередньо була проведена величезна робота. Ми створили громадську організацію, опитали дворогосподарства, які й визначають пріоритети — куди вкладати гроші. Тож за ті кошти повністю по-сучасному, по-європейськи відремонтували амбулаторію загальної практики сімейної медицини, яка тепер надає нашим людям набагато ширший спектр медпослуг. Із старого залишилися лише стіни, а все інше — нове: від туалета, пардон, до замків і вікон. У початковій школі, збудованій 110 років тому, також замінили систему опалення з пічного на перолізний котел; батареї, вікна вакуумні, теплий туалет і т. д. Ганьба, що в ХХІ столітті начебто хвалимося такими елементарними речами...
— Село справді оновилося, стало гарнішим і привітнішим. Приміром, на кожному перехресті перехожого інформують вказівники вулиць українською й англійською мовами...
— Ми звернулися до мешканців з проханням не засмічувати село. На заклик: «Невицьке — наш дім! Зробимо його чистим і гарним разом!» відгукнувся буквально кожен. Ця та інші наші ініціативи додали ентузіазму, мобілізували громаду — від депутата до пенсіонера й студента. Це надихає. Ми встановили новий спортивний майданчик, звели на кладовищі поминальний будинок — не кожен може вдома належно провести на вічний спочинок покійника, а там — кухня, туалет, холодильник і все, що треба. Матеріалами, правда, допомогли німецькі партнери з села Мюлінген, земля Баден-Вінтерберг. А ще привезли нам інвентар для бюджетних установ — стільці, столи... До речі, ми уклали з ними 12-річну угоду про співпрацю. Тричі з’їздили туди — переймали досвід. А загалом за три роки більше півсотні жителів Невицького побували за кордоном — навіть на екскурсіях у Швейцарії, не рахуючи поїздок до колег зі Словаччини, Чехії, Німеччини.
Мета — розширити участь у грантових проектах, які фінансуються з фондів Євросоюзу. Наша сільрада сертифікована для участі в них. Якщо двічі вдало пройшла ті процедури, то занесена до бази даних ЄС і програми ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». Це дуже важливо.
Я впевнений: має бути створено таку українську модель місцевого самоврядування, яка працюватиме безперебійно й досконало, як швейцарський годинник. І це незабаром буде!
— Михайле Михайловичу, така ваша активність протягом однієї каденції заслуговує похвали й розповсюдження досвіду!
— Це перші кроки... Коли вдумливо підходиш до роботи, то відкривається багато можливостей на полі самоврядування — лише встигай працювати. Я багато спілкуюся з депутатами районної, обласної рад та народними депутатами. Вчуся, читаю, запозичую. І впевнений, що попереду нас чекають добрі результати.
Але за умови, що кожна днина буде віддана роботі. Ми організували, до прикладу, молодь у «Молодий рух», а молодіжна рада на День самоврядування       7 грудня керує селом. Створили раду старійшин, депутатська приймальня працює щосереди: кожен із 16 депутатів приймає у сільраді виборців свого округу; ввели в практику вирішувати протягом місяця по одній проблемі. Розв’язали — прозвітували. Тоді — наступна. Заснували звання «Почесний громадянин Невицького»; учасника бойових дій в АТО Іллю Вачилю ввели у члени громадського формування села, яке забезпечує порядок на випадок НС; з місцевим майстром Йосифом Руснаком виготовили Книгу села, до якої вносимо найважливіші події; встановили найсучаснішу систему оповіщення села фірми «Тесла», взявши участь у гранті ЄС.
— Багато уваги приділяєте комп’ютеризації.
— А як без цього? Створили не лише сільрадівську сторінку в Інтернеті, через яку комунікуємо з районними інстанціями та європейськими партнерами — без електронної пошти не обходиться жоден наш заклад.
Додам: відновили роботу комунальної служби «Невицьке-сервіс», відкрили два чудові дитячі майданчики, День села проводимо вже традиційно в День незалежності України, на Водохреща, 19 січня, купаємося в Ужі, створена футбольна команда «Невицький замок» уже грає на першість області й вперше потрапила до вищої ліги регіону. Відпочиваємо разом усім невеличким колективом — у сільраді разом з головою трудяться четверо чоловік (у сусідніх — до 11—12!). Я нікого не звільнив, але сказав: працюватимемо по-новому. І так є!
— Перелічене — це й робота на перспективу.
— Звичайно. Ми хочемо жити по-сучасному комфортно й приємно. Але цьому передує труд. Як не важко було, та розробили й затвердили генплан села (його не існувало!). Межі Невицького розширилися учетверо!.. Тепер уся приватизаційна процедура проводиться в сільраді — людині не треба бігати по районних і обласних структурах. Але для цього знадобилися два важливі рішення нашої сесії.
— А як з робочими місцями?
— Протягом двох останніх років — у часи кризи — відкрито шість нових підприємств. А це 30—40 робочих місць — залежно від сезону. Сподіваємося, така тенденція збережеться, оскільки ми розробили й ухвалили стратегію розвитку села до 2030 року. Там закладено й такі речі, як електрозаправна станція, накопичувальний холодильник для торговельної мережі Ужгорода...
На березі Ужа ми створили базу відпочинку «Невицьке плесо» з альтанками, мангалами, смітниками. І вбили зразу трьох зайців. Родина бере в оренду від комунальної служби десять метрів берегової лінії, розчищає від борщівника Сосновського, ставить все — альтанки, мангали, смітники і здає в оренду відпочивальникам, заробляючи щодня як мінімум сто гривень. Уже — до півсотні таких місць. Хочемо прокласти веломаршрут через Невицьке, адже туристів, які відвідують Невицький замок, щороку більшає. В озерах біля села плануємо розводити рибу — також приємний «гачок» для мандрівника.
— Я впевнений: у вас є заповітна мрія...
— Хочу спорудити сучасний спортивно-дозвільний комплекс. Частково за кошти сільради і за гранти. Він би вміщував конференц- і фітнес-зали, приміщення для проведення весіль, готель, трибуни для двох команд, аби там постійно проводилися змагання на першість області. І ще хочу збудувати нову скляну сільраду з відкритими кабінетами.
— Успіхів вам!

Вів розмову Василь НИТКА.

Ужгородський район 
Закарпатської області.

Факт

М. Лаба пройшов курс навчання в Європейській академії лідерів щодо розвитку і управління місцевим самоврядуванням.

Із досьє «Голосу України»

Михайло Лаба (на знімку) — представник того молодого покоління керівників місцевого самоуправління, у свідомості якого вже відсутній штамп совковості й котре прагне перетворити низові ради на повноцінні управлінські структури, а сільські громади привчити до активної суспільної роботи, аби щодня творити повноцінне і змістовне своє сьогодення, намагаючись досягнути європейських стандартів. Він не лише відомий у районі й області своїми новаційними підходами, а й очолює Закарпатське регіональне відділення Всеукраїнської асоціації сільських і селищних голів, два роки працював у Верховній Раді України. Нині — член робочої групи при голові українського парламенту з питань децентралізації. Зумів за час своєї каденції з усіх джерел залучити в розвиток села до дев’яти мільйонів гривень!.. Виграє євросоюзівські гранти, подружився зі словацькими й німецькими партнерами, створив кілька нових громадських структур, відновив комунальне господарство, реконструював садок, школу, амбулаторію, заасфальтував дві вулиці, відкрив меморіальні дошки відомим землякам та ще багато інших корисних і приємних справ — словом, осучаснив це старовинне й легендарне село, в якому проживає лише понад тисячу людей. Це молодий, з широким кругозором керівник-реформатор, якому 29 жовтня виповниться юних сорок літ.

Фото автора.