Ми втікаємо. Нас, учасників втечі, кілька десятків мільйонів. Ми не підкопували стіну, не перепилювали ґрати, не креслили план симпатичним чорнилом, не викрадали ключів від казематів.
Ми здійснили втечу іншу — ми втікаємо з харчового ланцюжка. Це не перша наша спроба. Ми втікали від Речі Посполитої, від Російської імперії, від радянської влади і от тепер — від Росії. Ми — злісні втікачі-рецидивісти.
Ми, хто біжимо, маємо віру на право втечі, подаровану нам давно разом з першою спробою, яка втрачена в лихолітті. Це право на втечу разом з вірою в неї є відмінною рисою мого народу.
Відчуття цього права важливіше за саму втечу. Відчуття це складається з бажання бачити справедливу світобудову, яка передбачає право кожного на землю, воду й повітря, і все у чистому вигляді. Справедлива світобудова — це історична пам’ять. Ми маємо історичну пам’ять, і це незаперечна перевага над тими, на кого нас хочуть перетворити. Ми пам’ятаємо! Ми вміємо добре мріяти про втечу, але ми не вміємо добре бігти. Якщо до мрій додамо передбачення, тоді, доклавши зусиль, — лише бігти! Бігти добре, не гаючи часу, інакше нас з’їдять.
Але втікати з харчового ланцюжка здатні не всі, лише їстівні — ті, хто в незначній меншості. Неїстівні — ті, кого більшість, — переминаються і, схоже, не проти, якщо їх наздоженуть. У них немає необхідності бігти, вони неїстівні. Але наздоганяти втікачів нікому. Переслідувачі сліпі. Утікачі, які не біжать, і лиходії, які не бачать. Абсурдно.
Ті, хто вище в харчовому ланцюжку, — росіяни, які скучили за канібалізмом, — дуже обурені нашою спробою втечі. А якщо станеться неможливе й нам вдасться? Тоді їм доведеться бути з’їденими Китаєм на голодний шлунок. Образливо! Померти без останнього апетиту! Щастя в недосконалості. Недосконалість харчового ланцюжка дає нам можливість бути щасливими в спробі втечі.
Тепер ми усвідомили своє місце в історії. Історія — це місце в раціоні. Ризик бути з’їденими, залишаючись при пам’яті, — це про нас. Втеча! Інакше ніяк.
Але із втечею не все гаразд. Біжимо ми вже понад 25 років і не пустелею, хоча відсутність Мойсея — теж пустеля. Є приклад втечі цілої нації. Враховуючи це, бігти нам ще п’ятнадцять років. Що там, де закінчуються відведені п’ятнадцять років? Край прірви, а за ним — дно чи... подароване вміння літати.
Кіровоград.
