За будь-яких умов традиційно виживають міцні господарники. Саме вони є опорою економіки, наповнювачами бюджетів, підтримкою соціальної сфери. Але часто між ними та іншим простим людом виникають негаразди, проблеми, виростає стіна непорозуміння та ворожнечі. Трапляється — настільки масштабні, що їх можна назвати замалим чи не обставинами непереборної сили.

 

Побили рибалок


Подібне нині розгортається в місті Знам’янка, селищі Петрове та кількох навколишніх селах на Кіровоградщині. Забігаючи наперед, скажу, що жителі названих населених пунктів буквально завалили скаргами посадовців різного рівня і установи, в тому числі — правоохоронні. Всі вони, більшою чи меншою мірою, стосуються співіснування людей з місцевим підприємцем Матвєєвим І. О. Зі скаргою (на неможливість користуватися водоймою, розташованою в їхніх городах) жителі вулиці Південна Знам’янка звернулися й до парламентської газети.


«Навесні 2014 року ми були неприємно здивовані, коли на наших земельних ділянках, документи на які видані ще в 50-х роках минулого століття, орендар почав встановлювати нову межу. Він показав нам документи на оренду ставка та повідомив, що наші землі на 25 метрів від води належать йому. На цих ділянках почали знищуватися плодові дерева та кущі, хоча на словах орендар пообіцяв, що не протидіятиме їх використанню. А далі не те що рибалити, а й перебувати на березі ставка нам заборонили. Вже є випадки неодноразового побиття рибалок, в яких також відбиралися та викидалися в воду мобільні телефони, на які ті знімали неподобства», — йдеться в листі.


Скаржників майже два десятки. В основному це люди поважного віку, які все своє трудове життя тяжко працювали та мріяли, що на старості, забезпечені добрими пенсіями, маючи город, а в городі — ставок, проживуть нормально хоч залишок років. Та де там. Пенсія з комарів носок, до ставка не допускають, а на городах працівники якоїсь обласної структури встановили дивні стовпи, розділивши земельні ділянки мало не навпіл. І заявили, що та частина, яка ближче до води, селянам уже не належить. Бо то — водоохоронна зона.


Стримує браконьєрів огорожею


Нинішній бухгалтер підприємця, в свою чергу, скаржиться на людей. Де, мовляв, вони були, коли від рибтресту (нині — власність І. Матвєєва) лише назва залишилася — все розтягли та розвалили?! А нині тут порядок, створено робочі місці, справно сплачуються податки та орендна плата.


Сам Матвєєв теж ставить далеко не риторичні питання. Приміром, яким способом, як не огорожею, стримати браконьєрів, які щойно побачать в мілководних маточниках величезних рибин, норовлять вихопити їх сіткою чи острогами і зникнути в прибережних кущах? Як дозволити рибалити в риборозплідниках, якщо в них, крім запущеного малька промислових видів риби, нічого іншого немає? А як боротися із селянською звичкою набрати з водойми води забрудненим отрутохімікатами для боротьби з колорадським жуком відром, помити його там, а то й вилити отруйні залишки? Варто погодитися і з тим, що кут нахилу городів такий, що в водойму за першої ж негоди стікає всяка всячина, в тому числі — й все ті ж отрутохімікати. Тому й змушений розвішувати таблички із забороною користуватися водоймою та ловити рибу, просити людей не саджати картоплю нижче лінії водоохоронної зони...


Закон забороняє


Для документального підтвердження на особливий режим водокористування орендар має дозвіл, виданий обласним управлінням охорони навколишнього природного середовища терміном на три роки (по 13 травня 2016 р.), згідно з яким може використовувати 10 ставків загальною площею водного дзеркала понад 43 га, розташованих на лівій притоці р. Бешка. Видано дозвіл на основі наявних договорів оренди землі, земель водного фонду, погодження обласного управління водних ресурсів тощо. Метою діяльності зазначено риборозведення. Він також посилається на Водний кодекс України, який констатує, що спеціальне водокористування здійснюється, крім іншого, для сільськогосподарських та рибогосподарських потреб. Правилами любительського і спортивного рибальства забороняється лов водних живих ресурсів «у водоймах риборозплідних і товарних рибних господарств» (п. 3.15 Правил). І саме таким риборозплідним господарством  бачить І. Матвєєв ПрАТ «Акватек». А, крім того, посилається ще й на Постанову КМУ від 18.07.1998 р. №1126 «Про затвердження Порядку здійснення любительського і спортивного рибальства», згідно з яким таке рибальство дозволяється за винятком, зокрема, водойм риборозплідних господарств. Тож із забороною на риболовлю, на його думку, нібито все гаразд.


Хоча по кожному із запитань і виникають певні застороги, зауваження та недоречності. От, скажімо, той самий паркан навколо ставка встановлювався «на земельній ділянці, яка не є в оренді ПрАТ «Акватек», і будувати його в межах прибережних захисних смуг заборонено — стверджує акт комісії міської ради та відповідний лист міськвиконкому. Останній, до речі, був направлений для реагування до Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель. Отже, борючись з одним злом — браконьєрами, не дозволяючи селянам порушувати водоохоронне законодавство, сам вчиняє так само.


Покарали, бо зайшов на берег ставка


Люди стверджують, що не без допомоги голови селищної ради спритний підприємець прибрав до рук майже всі ставки в окрузі. Проте сам І. Матвєєв з цим не погоджується. Показує великі водойми праворуч і ліворуч від двох його невеличких риборозплідників і стверджує, що то громадські водойми, які він навіть готовий зарибнити. Аби лише селяни дали йому спокій. Але містом і селищем чомусь ходять чутки, що охоронці підприємця б’ють людей лише за те, що ті мали сміливість ступити на берег ставка.


Поки кореспондент «Голосу України» пробував розібратися з водно-городними проблемами, як підтяглися ще й мешканці селища Петрове зі скаргами на умови проживання. Мовляв, децибели від зерноочисного механізму місцевого господарства, розташованого від найближчої житлової забудови (будинок В. Славіча) за 25 метрів, такі, що «ні спати, ні їсти, навіть — дихати не хочеться. Шум і пил, що йдуть з току, нестерпні, а ще 20-тонні фури снують туди-сюди та нівечать дорогу, що є комунальною власністю, створюють реальну небезпеку для дітей, які ходять нею до школи. Зрозуміло, що тротуарів тут немає і близько, школярі ходять проїжджою частиною, якою прямують хури і трактори. Неподалік розташовані два дитячі будинки сімейного типу. «Як таке можливо в Петровому, що має статус зеленої зони й де розташована відома всеукраїнська водолікарня?» — запитують жителі селища.


«Ми не проти току, ми проти порушення санітарних та екологічних норм», — зауважують селяни. Кажуть, вихід із ситуації є — перенести потужності на територію колишньої МТФ. Там є гарний під’їзд, поруч залізниця.


Злочину начебто немає, а ніби і є Петрівці в своїй боротьбі за дотримання закону дійшли аж до обласної прокуратури. І от уже кілька місяців чекають, що хтось пояснить їм: хто правий, хто винуватий і як жити далі. «Скрізь, — кажуть, — нам відмовляють, бо начебто немає злочину».


Мимоволі виникає запитання, яке стосується не лише І. Матвєєва, а й багатьох інших його колег. Чому до одних орендарів люди просяться, а від інших тікають, як чорт від ладану? Навіть витрачаючи чималі кошти на судову тяганину! Невже справа в фізіологічній неприйнятності. Авторові цих рядків так не здалося. Ігор Матвєєв — молода, розумна, ділова людина з безперечними задатками справжнього керівника й господарника. Та й люди стверджують, що справа в іншому.


Ігор Матвєєв вважає себе успішним господарником, благодійником і волонтером. Приклади цього є, і вони беззаперечні. Проте переймаючись одним, не варто забувати й про інше. А саме — про людей, які поряд. Від них, можливо, не настільки резонансна вдячність. Але саме вона з роками стає вагомою, дозволяє відчути себе своїм у тій місцевості, де живеш і працюєш, де проходить життя...


Звичайно, левової частки проблем та неприємностей можна було б уникнути, якби ми врешті перестали жити за старими, совковими, звичками — вирішувати питання за телефонним правом, давати та брати хабарі,  мати закон за дишло. Але ми такі. І змінюватися не надто хочемо, часто — через нелегкі обставини життя, часто — через небажання відмовитися від своїх звичок.


Проте не варто забувати й про те, що всі ми живемо в державі, де все ж діє закон, в місті чи селі, де встановлені певні правила співіснування, та в суспільстві з його етичними та іншими нормами. А в будь-якого конфлікту завжди дві сторони. В цьому випадку перша, захищаючи свої інтереси, чекає на те, що приїде врешті-решт якийсь надзвичайний посадовець і видасть їм такий документ (усім документам документ), який одразу й назавжди повністю розв’яже всі їхні проблеми, що виникли з підприємцем. Друга (не без допомоги самоврядних, контролюючих, правоохоронних та інших органів), як може, відкладає та затягує вирішення резонансних конфліктів, сподіваючись либонь, що або вони самі відпадуть, або скоро наступні вибори, або люстрація, або... рак свисне. А клубок проблем лише наростає. І може накрити багатьох.

Знам’янка—Кіровоград.

 

МІЖ ІНШИМ

 

Реальність підстав скарг підтверджують висновки державної екологічної інспекції в Кіровоградській області від 18.08.2011 р., комісії ОДА від 21.08.2014 р. Але ж уже закінчується 2015-й. Припис Знам’янської міжрайонної прокуратури від 15.09.15 р., вимагає реагування від начальника управління Держпраці області Подорожнього С. М., начальника Державної екологічної інспекції області Власенка М. Г., заступника начальника Головного управління Держсанепідемслужби області Бойчука І. Р. та начальника Знам’янського МВ УМВС підполковника міліції Гулого А. А. Але поки що, заявляють скаржники, вони такого реагування не бачили. А сам Матвєєв на поступки не йде, вирішувати конфлікт не поспішає.

 

 

 

На знімках: стовпи, таблички та паркани, що розділили людей, а можуть зруйнувати долі.

Фото автора.