Пушкін у своїй трагедії «Моцарт і Сальєрі» стверджував: «Геній і злодійство — поняття несумісні». Однак трапляється, що вони поєднуються. І приклад цього — життя шляхтича Ігнатія Цейзика.

Після того, як 1837 року глиняну тарілку, виготовлену цим майстром, було подаровано самому спадкоємцю російського престолу цесаревичу Олександру, про талант Цейзика заговорили на повний голос. Його вишукану кераміку — лампади, барельєфи, фігурки святих — розкуповували найвпливовіші особи того часу в Москві та Петербурзі. Донині вони зберігаються в багатьох музеях, дійшли навіть до Варшави. Та цікаво те, що найбільшу славу талановитому скульпторові та художникові приніс не мистецький дар. Спочатку про нього заговорили як про одного з найвідоміших та наймайстерніших фальшивомонетників.

На Поділлі Ігнатій разом із братом Феліксом та приятелем Домініком Корзуном з’явилися у 1820 році. Обрали невелике містечко Меджибіж, у якому тоді вирувало торговельне та ремісницьке життя. Тож компанія зрозуміла, що тут створені просто ідеальні умови для їхнього бізнесу. А для цього їм потрібно небагато — невелика хатина на околиці, трохи олова, папір, кілька шматків мармуру та фарба.

З цього набору неважко здогадатися, що умільці взялися за виготовлення фальшивих асигнацій. Причому «малювали» винятково купюри в 25 рублів. На той час це були великі гроші. За них фальшивомонетники скуповували продукти, алкоголь, текстиль, килими, різні товари, які потім перепродували. Але тоді вже отримували легальні гроші. Поки Ігнатій друкував цінні папери, двоє інших шахраїв прокладали торговельні шляхи через усе Поділля до Волині, Білорусії і навіть Литви. Бізнес набирав дедалі більших обертів. Аж поки Фелікса і Домініка, які вирушили з товаром до білоруського Кобрина, на тамтешньому ринку не побачив чиновник зі Слуцького повіту. А він добре знав, що цих людей кілька років тому було засуджено Слуцьким повітовим судом за виготовлення та розповсюдження фальшивих грошей. Однак, відсидівши чотири роки, за рік до звільнення, компанія втекла з в’язниці.

Проте випадкова зустріч зруйнувала плани фальшивомонетників: Ігнатій разом з приятелями потрапив до в’язниці. Під час розслідування справи Ігнатій зізнався, що виготовив майже тисячу купюр. І гроші розійшлися по всій імперії. Причому їх було виготовлено настільки майстерно, що навіть тодішні фахівці, серед яких були і експерти Державного асигнаційного банку, не могли відрізнити фальшивку від справжньої асигнації. 

За злочин художника заслали на каторгу до Сибіру. Тільки через сім років покарання у в’язниці його випустили на поселення до Тобольська. Саме там він і виготовив ту знамениту тарілку, яку подарували царській сім’ї.

Після того, як слава художника почала зростати, здавалося, доля подарувала йому шанс на успішне життя. Однак геній злодійства все-таки переміг. Після майже двадцятирічної перерви Ігнатій Цейзик знову взявся за виготовлення фальшивок. Після цього його засудили вже до довічної каторги, і художник, який міг підкорити світ своїм мистецтвом, закінчив життя у нерчинських рудниках.

 

Хмельницький.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.