Сьогодні найкращий вияв патріотизму — боротьба за економіку та добробут. А економіка плаче. Земляки-лисичанці пам’ятають, як з наших шахт рікою йшло вугілля. У 1960—1970-ті, буквально за два десятиліття, у Лисичанську були запущені заводи: гумовотехнічних виробів, шиноремонтний, нафтопереробний, «Електроприлад», пивоварний, м’ясопереробний, комбінат хлібопродуктів, молокозавод, фабрика технічних тканин. І це все в роки, які тепер інакше, як застоєм, не називають. А за останнє двадцятиліття — уже при незалежності — усе це загубили. Де гуділи цехи — трава по пояс. Із СРСР вийшли заради кращого життя. На Майдані за нього вмирали! Невже у влади не залишилося ні куражу, ні здорової злості, щоб викинути з міністерських кабінетів дармоїдів і гравців! А може, біда наша в тому, що не цінуємо простої людини? Так чи інакше, але якщо уже ми почали будувати нове життя, то тепер просто зобов’язані зробити його у сто разів кращим, ніж будь-коли раніше.
Т. СИЛЬВАНОВИЧ, ветеран праці з 49-річним стажем.
Лисичанськ
Луганської області.
