Я і мої ровесники — ветерани, учасники війни (трудівники тилу) — пережили голодомор 1932—1933 років. Під час Другої світової війни чотирнадцятилітні підлітки, втрачаючи здоров’я, разом зі старими й жінками цілодобово працювали для фронту на заводах і в колгоспах. У голодні післявоєнні роки ми самовіддано відновлювали зруйновану фашистами інфраструктуру міст і сіл. А потім — сумлінно відпрацювали по 45 і більше років у народному господарстві.

У дев’яностих роках минулого століття ми стали пенсіонерами за віком. Нині у свої 84—88 років не маємо ні сил, ні здоров’я, щоб працювати й підвищувати «середньомісячний сукупний дохід родини». До того ж більшість із нас перенесли інсульти, інфаркти й фактично прикуті до ліжка.
Згідно з Конституцією України й Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», нам було гарантовано право на соціальний захист як ветеранам—учасникам війни. До 1 липня 2015 року воно реалізовувалося, зокрема, ми мали право на 50% знижку під час оплати за користування житлово-комунальними послугами (у межах відповідних норм) без жодних посилань на «середньомісячний сукупний дохід родини».
Чомусь керівництво нашої країни вирішило, що з 1 липня 2015 року для нас (непрацездатних пенсіонерів 80-літнього віку) треба цю пільгу не тільки зробити залежною від «середньомісячного сукупного доходу родини», а й зобов’язати нас надавати органам соціального захисту нові документи для одержання субсидій.
«Ціна життя» в Україні стала дорожчою в десятки разів, а наша влада, замість того щоб збільшити ветеранам і учасникам війни пільги, погіршує їх. Але ж нам, трудівникам тилу, які доживають останні місяці й роки, необхідні не пам’ятники голодомору, не награні замальовки на телевізійних шоу, а звичайна соціальна допомога хоча б у тому самому розмірі, який був до 1 липня 2015 року.
Реальною турботою було б, якби всіх 80-річних ветеранів—учасників війни без жодних посилань на «середньомісячний сукупний дохід родини» звільнили від оплати всіх видів житлово-комунальних послуг.

Валерій ВАСИЛЬЄВ, від імені дітей голодомору.

Суми.

Мал. Миколи КАПУСТИ.