Юрій Цисарь, майстер-підривник ділянки вентиляції та техніки безпеки шахти Добропільська ДТЕК Добропіллявугілля:
«Вугільна галузь повертається в складні 90-ті роки. Сьогодні важка, а в окремих містах і критична ситуація із шахтами. Проблеми у всіх вуглярів, незалежно від форм власності. Поруч із Добропіллям розташовані Красноармійськ, Димитров, Селидове. Там уже говорять про закриття низки шахт. Борги у зарплаті там і за минулий рік, і за 2—3 місяці 2016 року. У нас ситуація краща — ми вчасно й у повному обсязі одержуємо аванс і зарплату.
Те, що я бачу, що читаю в ЗМІ — попиту на вугілля нині немає, воно падає в ціні. Немає курсу на підтримку вуглярів і української енергетики. Перевиконання планів і рекорди сьогодні нікому не потрібні. Вугілля просто нікуди відвантажувати. У Добропіллі видобувають газове вугілля марки «Г», і зберігати його, відвантажуючи на аварійні склади, неможливо: або почне горіти, або втратить свої властивості.
Ми розуміємо, що галузь на всіх одна, ринок на всіх один. Заводи та фабрики скоротили виробництво, ТЕС працюють на мінімальних навантаженнях. А вони — головні покупці нашого вугілля й електроенергії. Вихід один — видобувати той обсяг вугілля, який потрібен електростанціям. І робити це максимально ефективно — з меншими затратами, щоб зберегти колектив і прогодувати себе.
Мені, як фахівцеві, який все життя прожив у місті, де 85% промисловості — шахти, складно уявити, чому вугілля раптом стає не потрібним. Десятиліттями добропільські шахтарі видобували мільйони тонн вугілля, і ці тонни були затребувані. Не можу пояснити, чому зовсім недавно був дефіцит вугілля, й ми його закуповували за кордоном, а нині вугілля «зайве». Багато хто каже, що тепер вироблятимуть більше електроенергії атомні станції, вітрові й сонячні станції. Можливо, для країни це й перспективніше, але робити вигляд, що шахтарі зникли, й проблем у вугіллі сьогодні немає, не можна.
Шахтарські міста живуть, поки працюють шахти. Виїдеш недалеко за м. Білозерське (35 км від Добропілля) і — вимерлі селища-примари. Звичайно, невелика частина людей знайде собі роботу в сусідніх містах. Але більшості шахтарів не запропонували альтернатив, як прогодувати родини й чим займатися, щоб вижити. Шахтарі не бояться будь-якої роботи, бояться тільки залишитися взагалі без неї й засобів до існування».
Донецька область.