За два кілометри від окупації

Павло ВОРОНЦОВ.

27 квітня 2016 1503

Батальйон «Луганськ-1» — єдиний підрозділ поліції, який служить на передньому краї.

Чим батальйон відрізняється від інших

Можна сказати, що ми побували на «нулівці». Так військові називають останні метри перед сірою зоною — лінією розмежування. У Щасті цією лінією є Сіверський Донець: по один бік мосту через річку — українська частина Луганщини, по другий — «ЛНР». По суті справи, «нулівка» — найнебезпечніше місце, і тут перебувають тільки військові. Але для батальйону поліції особливого призначення «Луганськ-1» зроблено виняток. Це єдиний поліцейський підрозділ, який несе службу на передньому краї війни, у найбільш небезпечних місцях — у Станиці Луганській, Трьохізбенці, Кримському, Кряківці та в інших населених пунктах, розташованих уздовж лінії розмежування. У завдання батальйону входить охорона громадського порядку, боротьба з незаконним перетинанням кордону й провезенням контрабандних товарів на підконтрольну Україні територію, боротьба з контрдиверсійною діяльністю.

— Ми відрізняємося від інших поліцейських підрозділів, оскільки є батальйоном особливого призначення, — пояснює комбат полковник поліції Сергій Губанов. — З певних завдань працюємо разом із ЗСУ, розвідкою, і складність цих завдань визначає наявність важкого озброєння. Тому в нас є бронетехніка, яка практично щодня виїжджає в сіру зону. Скажімо, у Лобаскине, Лобачеве. Тут наша присутність обмежена, але постійна. Події передбачити неможливо. Будь-якої миті може початися обстріл наших позицій. В окремих місцях блокпост супротивника перебуває в зоні видимості. Наприклад, у районі старого понтонного мосту через Донець блокпост бойовиків на тому березі всього за тридцять метрів.

Зараз Щастя не обстрілюють, як раніше, а от Станиця Луганська, сусідні з нею села, а також Трьохізбенка перебувають під постійним прицілом бойовиків. Але якщо порівняти нинішню ситуацію з вереснем 2014 року, то тоді було просто пекло! Особливо коли бойовики зайняли Веселу Гору й лупили звідти. Навколо Щастя все горіло від снарядів «Смерчу». Я тоді був старшим групи МВС і це пекло пережив. Дуже постраждала частина міста, якою проходить центральна автомагістраль, починаючи від автостанції й у бік Новоайдара. Але нині майже все вже відновлено.

До речі, незважаючи на те, що «ЛНР» перебуває приблизно за два кілометри від Щастя, комендантської години нема, населення тут пересувається вільно, без обмежень. Батальйон «Луганськ-1» патрулює всю територію міста і його околиці, але це не вся його робота. Різні групи займаються певною діяльністю. Сам комбат, наприклад, очолює оперативну групу, яка виконує завдання з боротьби з контрдиверсіями. Решта охороняють громадський порядок, борються з незаконним переміщенням вантажів і населення через лінію розмежування.

Порівняно з Донецькою областю на Луганщині населення обмежене в пересуванні через лінію розмежування. Тут відкритий тільки один піший КПВВ у Станиці Луганській, тоді як у сусідній області їх чотири. Сергій Губанов спростовує чутки про те, що в районі присутності батальйону нелегальні вантажі везуть хурами. Він стверджує, що перевезення переважно здійснюється легковим транспортом, і вантажі сягають максимум 500 кг. Здебільшого це продукти. В основному чомусь сир, а ще — спиртне.

— У нас служать чоловіки різного віку. Є й двадцятилітні, і ті, яким за 60. Якщо раніше кістяк батальйону становили вихідці із Західної України, то нині 50% — це місцеві. Сам я родом зі Стаханова, — розповідає комбат. — Останнім часом ми бачимо, що активізація з боку бойовиків відбулася по всій лінії розмежування. Вони підтягли війська, техніку, знову з’явилося дуже багато російських військових. Спроба наступу не виключена. Оскільки сіра зона на цій ділянці проходить по Дінцю, виходить, що ми стоїмо навпроти ворога. Місцеві бійці, які вивезли свої родини на українську територію, не закривають обличчя, вільно дають інтерв’ю, називають свої імена. Але певна частина луганчан користуються балаклавами, бо їм є чого боятися.

Головний підсумок діяльності батальйону полковник Губанов визначив так:

— У нас немає втрат, і поранених теж.

«Диверсанти активні там, де багато лісів»

Командир роти батальйону «Луганськ-1» майор поліції Леонід Пантикін вважає, що до Великодня й Травневих свят ДРГ супротивника будуть особливо активні, і провокацій, проривів через лінію розмежування не уникнути.

Він розповідає:

— Торік на Травневі свята були спроби пройти через лінію розмежування, а в Станиці Луганській навіть заклали фугас біля одного об’єкта, де мали вшановувати ветеранів війни. Активніші ДРГ там, де більше лісів, зелена зона й можна пройти непоміченими. Як правило, група заходить не на годину-дві, а на кілька діб. Ми затримували навіть таких, які йшли до нас на місяць. Вони були повністю екіпіровані, забезпечені продуктами та ін. Вони знали про закладки на нашій території, де сховані боєприпаси, продукти, радіостанції, батареї. Переважно заходять росіяни, але серед них є місцеві мешканці, ті, хто знає територію. Це, як правило, лісники, єгері, співробітники МНС — їх багато залишилося на окупованій частині. Роботи в «республіці» нема, зарплату одержують тільки ті, хто воює. От і намагаються люди заробити таким шляхом — ідуть у провідники. У Луганську створено центр із підготовки ДРГ за російськими стандартами.

Леоніду Пантикіну неодноразово доводилося розмовляти із затриманими. Хотілося зрозуміти їхню психологію, мотивацію. Один із них, з Луганська, мав підірвати газорозподільну станцію на українській території.

— Ми йому пояснили, що одна гілка розподільної станції, яку він хотів підірвати, іде в Артемівський район Луганська, де живе його родина — мати, дружина, діти. Мешкають вони в приватному секторі й опалюють будинок газом, — розповідає майор. — Ми затримали його саме напередодні Нового року, були великі морози. «Ти взагалі думав про те, що, насамперед, приносиш лихо у свій дім?» — запитую його. А він очі на мене витріщає.

Виявляється, навіть не замислювався про наслідки своєї диверсії. Просто хотів заробити грошей. Там багато хто не думає про реальність. Одного разу взяли в руки зброю — і стали заручниками ситуації. Усе, дороги назад немає. Росія їх не приймає, а в Україну повертатися бояться. Ми знаємо багато випадків, коли люди кидали автомат і хотіли піти в Росію. Але на кордоні виявлялося, що прізвище значиться в особливих списках ФСБ, і шлях у «матінку Расєю» закрито. В Україні чекає кримінальна відповідальність. Така безвихідність змушує багатьох знову брати до рук зброю. До речі, за це росіяни платять не так уже й багато.

Ось один із показових прикладів. Нещодавно відбувся суд над «бджолярем» — старим зі Станиці Луганської, який приніс нашим військовим банку меду, начинену вибухівкою. Вона вибухнула, щойно бійці її відкрили. Як стало відомо, на підготовку й проведення цього терористичного акту комендатурі Луганська було виділено 10 тис. доларів. Але «бджоляр» одержав усього 8 тис. руб., шапку й мобільний телефон.

— За два роки АТО ми побачили й відчули на собі багато нової зброї, яку Росія ввозить на нашу територію, — розповідає Леонід Пантикін. — Коли служили в Кряківці, потрапили під обстріл. Причому снаряди летіли безшумно, і тільки коли вибухали, ми розуміли, що по наших позиціях стріляють. У росіян — нові тактики, автомати, пістолети, оптика. Усе це вони випробовують на нас. Є інформація, що в росіян з’явився камуфляжний одяг, який не пробивають осколки. Але в нас теж є чудові українські розробки.

Диверсанти особливо активні там, де є ліси. А Щастя з усіх боків оточене лісовим масивом, тому ДРГ супротивника постійно намагаються проникнути на нашу територію. Але бійці ЗСУ й батальйону «Луганськ-1» стоять на сторожі.

Луганська область