Небагатослівний і здебільшого мовчазний Cергій Васильович Романюк не любить розповідати про Афганську війну. Де знайти слова, щоб описати всі страхіття, біль, розпач, суперечності, які довелося пережити за 15 місяців служби. Ті спогади й досі не дають спокою, хоча вже минули десятиліття.
Кожен день служби для старшого лейтенанта, командира роти — коменданта військового аеропорту Кабула розпочинався на світанку — об’їздом 2400-метрової злітно-посадкової смуги. Щораз особисто робив це, щоб дати «добро» на виліт і прийом наших вертольотів та літаків із «живою силою» — новим поповненням бійців, пораненими, медикаментами. Ворог постійно обстрілював аеродром американськими ракетами «Стінгер» і будь-що намагався збити чи підстрелити нашу авіацію. І не раз «душманам» це вдавалося. На очах вибухала техніка, гинули пілоти, горіли земля і небо, кипіла лють...
Не менша небезпека чатувала, коли 26-річний офіцер доставляв із Кабула до прикордонного містечка Хайратон авіаційні двигуни та запасні частини. Десять разів ходив автомобільними колонами через горезвісний перевал Саланг. Із роти Романюка там загинуло двоє бійців.
Сергій часто задумується, чому саме на його долю випало стільки випробувань. Адже після закінчення Воронезького вищого авіаційно-інженерного училища з гордістю носив золоті погони, мав юнацькі мрії про цікаву й перспективну кар’єру. Тоді не думалося й не гадалося, що доведеться пройти і Афган, і Чорнобиль...
Відрядження до зони відчуження для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС отримав фактично одразу після смертоносного вибуху. Там займався дегазацією й дезактивацією військової техніки. За зміну обробляли до 25 вертольотів МІ-8, МІ-12, МІ-24. Романюк працював там впродовж місяця, за що отримав статус ліквідатора другої категорії і численні хвороби...
А після Сергій Васильович продовжив службу в Гайсині, у військовій частині № 33770. Потім працював на різних місцевих підприємствах. А нині життєві обставини склалися так, що знову перебуває у пошуках будь-якої роботи...
Гайсин
Вінницької області.
Фото з особистого архіву С. Романюка.
