Сьогодні — Міжнародний день захисту дітей
У День захисту дітей Луганський будинок дитини №2 традиційно прийме багато гостей, подарунків. Старші дітлахи співатимуть, танцюватимуть і розчулюватимуть дорослих. Дивлячись на свої скарби, головна «мама» малят Катерина Михайлівна Донцова усміхатиметься й підспівуватиме. Але очі її залишаться сумними.
На збори дали всього дві години
...Коли навесні 2014 року в Луганську почалося захоплення влади сепаратистами, багато хто не розумів, що насправді відбувається, чого слід очікувати й кого боятися. У період такої тотальної масової розгубленості одними з перших отямилися соціальні працівники. Інтуїція й почуття відповідальності підказали їм, що в такій ситуації пріоритетом має бути безпека дітей. І хоча розум не хотів допускати думки про розгортання бойових дій, логіка підказувала: дітьми ризикувати не можна. Тому вже в червні влада почала евакуювати з Луганська всі дитячі притулки, центри реабілітації, інтернати та інші соціальні установи. Ситуація в області на той момент була вкрай складною, тож доводилося діяти в досить екстремальних умовах. Наприклад, сепаратисти не пропускали спеціалізований пасажирський поїзд, яким в Одеську область відправили близько 400 дітей. Довелося докласти максимум зусиль на всіх рівнях влади, щоб поїзд прибув у пункт призначення. Словом, це був дуже непростий і відповідальний період.
Будинок дитини №2 ще був у Луганську. Щоправда, на той момент він уже залишив рідні стіни в Кам’янобрідському районі, який опинився в центрі бойових дій, і в очікуванні евакуації переїхав у новий будинок перинатального центру на Гострій могилі. Обласна влада ще перебувала в Луганську, тому жевріла надія, що все скоро скінчиться. Але коли керівництво області переїхало у Сватове, стало зрозуміло, що Луганськ треба залишати. На той час у Будинку дитини перебувало 69 малят віком від року до чотирьох. Частина з них — інваліди. Катерина Донцова постійно вела переговори про евакуацію дітей і готувала персонал до від’їзду.
Сепаратисти, треба зазначити, спочатку виявили увагу до дитбудинку й навіть подарували автобус, вочевидь, у когось віджатий. Але в липні дитячий будинок відвідали представники влади «республіки» і поставили Донцову перед фактом: для безпеки дітей їх відправлять у Росію. На збори дали всього дві години. Що робити? Сховати дітей нікуди й неможливо, за непокору карають. У цьому разі розмова буде коротка — куля в лоба. Але не про себе думала Катерина Донцова, а про дітей: що буде з ними? Спочатку почала хитрувати, намагаючись відтягнути час від’їзду, щоб заручитися підтримкою відомчих структур Києва. Але бойовики квапилися, оперативно надіслали два автобуси й звеліли персоналу розміщувати в них дітей. Опиратися чоловікам з автоматами було безглуздо, тому поспіхом стали збиратися, взявши лише необхідну їжу й одяг. У дорозі персоналу заборонили користуватися телефонним зв’язком, але Донцова все-таки ризикнула подзвонити в міністерські служби й повідомити про те, що трапилося.
До процесу порятунку дітей підключилася Уповноважена Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська — вона приїхала на україно-російський кордон у районі Мілового—Чертково й, наскільки дозволяли повноваження, зробила все, щоб перешкодити незаконному вивезенню українських дітей із країни. Були задіяні також російський і українські консули. Поки тривала робота з порятунку, дитячий будинок, можна сказати, жив на кордоні в польових умовах: їжу для малят готували на багатті, тут же й прали. Катерина Донцова відмовилася їхати кудись, крім як в Україну. Не вияви вона таку відвагу й мужність або якби поклалася на волю випадку, все могло б бути інакше. Зрозумівши, що дітей їм не віддадуть, бойовики, щоб помститися, забрали автобуси, навіть той, який подарували.
Після напруженої триденної роботи дітей повернули на українську Луганщину. «Швидкими» відвезли в лікарню Мілового, нагодували, напоїли, обмили й потім евакуювали в Харків. Це місто простягнуло руку допомоги, прийнявши 69 луганських малят саме в той період, коли вони опинилися в безвихідному становищі.
Свій дах над головою
А Донцова тим часом переїхала в Сєверодонецьк і взялася створювати новий Будинок дитини та перевозити малят назад в область. Адже вона відповідала за них, та й дали притулок дітворі в Харкові тимчасово. Потрібен був свій дах. Крім того, необхідно було продовжувати роботу з дітьми, які в одному випадку ставали сиротами, в другому — залишалися без опіки батьків. Словом, область не могла без такої установи. Приміщення було виділено. Звичайно, воно поступалося тому, яке мав дитбудинок у Луганську, де навіть шафки були з підігрівом. Але тут, у Сєверодонецьку, воно розташовувалося в затишному місці паркової зони — біля лісу. За рахунок бюджету області, фінансової підтримки спонсорів і міжнародних благодійних організацій у дитбудинку створили всі необхідні умови для утримання, виховання й розвитку дітей. Вдалося повернути й частину старого персоналу. Але раптом виникла проблема іншого характеру.
Сьогодні в Будинку дитини в Сєверодонецьку 27 малят, і Донцова порушує питання про повернення 46 дітей, які досі перебувають у Харкові. Адже вона несе за них відповідальність і непокоїться, що ці діти досі не мають статусу, а без нього дитину не можна влаштувати в прийомну родину, віддати на всиновлення та ін. Харківський дитбудинок, у якому сьогодні перебувають діти, тільки нещодавно одержав законне право через суд встановлювати статус дитини з не місцевою реєстрацією. Але краще це робити в Луганській області, звідки діти родом.
— З другого боку, — пояснює начальник служби у справах дітей Луганської облдержадміністрації Раїса Родіна, — після трьох років дитину треба влаштовувати в родину або передавати в дитячий будинок. Ми зацікавлені в тому, щоб це відбувалося на території області, щоб діти залишалися в нас. Тим більше що є родичі, які хотіли взяти покинутих дітей, але ми не можемо їх віддати, оскільки вони в Харкові. Через воєнні дії на Донбасі втратили майже два роки, адже більшість малят уже могли б виховуватися в родині.
Але харків’яни луганських дітей не віддають, мотивуючи свою позицію насамперед тим, що такі зміни завдадуть малятам психологічної травми. У результаті дітлахи стали заручниками складних відносин відомств двох областей. Здавалося б, обидві сторони праві, але все-таки в Луганщини більше моральних прав. Вона думає про своє майбутнє: якщо сьогодні не зберегти паростки наступного покоління, то що тоді буде з територією?
Поки матеріал готувавсяв номер
Стало відомо, що Харківський будинок дитини, який дав притулок луганським дітлахам, погодився на переведення 46 малят у Сєверодонецьк.
Луганська область.
Вихованці Луганського обласного будинку дитини №2.
Сєверодонецьк.
Фото надане Луганським обласним будинком дитини №2.
