Кілька останніх днів погляди телевізійників, журналістів періодичних видань, блогерів та, мабуть, і всього суспільства, звернено на затримання Валентина Лихоліта, з військовим позивним «Батя» (на знімку). Бандитизм, мародерство та інші злочинні речі, в яких звинувачують одного з засновників батальйону «Айдар», здавалося б, ну ніяк не можуть бути правдою...

І якщо його називають легендарним командиром, мужнім воїном-афганцем, героєм Майдану, то для новоукраїнців його постать, крім усього вищевказаного, ще й неординарна, непересічна і близька водночас. Адже тут, у селі Рівне Новоукраїнського району Валентин Лихоліт народився 1966 року. У складі радянського контингенту воював в Афганістані. Він — голова районної організації Спілки ветеранів Афганістану, керівник міського клубу військово-патріотичного виховання «Відвага». Брав активну участь у подіях Євромайдану. З початком російської агресії воював у лавах батальйону «Айдар», на посаді начальника штабу. Разом із побратимами-добровольцями Валентин прийняв не один бій з сепаратистами та російськими найманцями, стримував російського агресора і першим свого часу розповів про те, що в «Айдарі» не все так добре. За ним йшли в бій не тому, що він командував «Вперед», а тому що кричав «За мною». Певно, саме цим і пояснюється ситуація, що виникла після його затримання, коли за ним стали стіною і мало не розпочали черговий Майдан.
Чому ж склалася така ситуація, коли затримали того, хто відстоював Україну на Майдані, хто брав участь у створенні й очолив добровольчий батальйон для відстоювання територіальної цілісності, незалежності та державного суверенітету країни в найтяжчі для неї часи?
Чому саме сьогодні, а не тоді, коли Україна тріщала по швах, у правосуддя виникли запитання до одного з засновників батальйону «Айдар», легендарного командира, радника заступника міністра оборони, учасника багатьох боїв, нагородженого орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медаллю «За жертовність та любов до України» Святішого Патріарха Філарета, зброєю та численними іншими нагородами? Дивний збіг чи чітко запланований сценарій помсти за невдалу федералізацію, чи за розвал держави? Запитань багато, і відповідати на них, мабуть, таки комусь доведеться.
Ті, хто воював пліч-о-пліч із «Батею», вірять, що добро таки переважить на вагах правосуддя. Адже вони прийняли бій першими: без зброї, без транспорту. Їх здобували в боях у ворога, бо держава не могла всього дати, а тепер їх же в цьому хочуть звинуватити.
Ігор Ревенко — колишній старшина роти 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар», який воював під керівництвом Валентина Лихоліта, розповідає: «Валентин — справжня легенда. Його надзвичайно люблять і поважають бійці. Та й сам позивний Лихоліта «Батя» говорить сам за себе»...
Що ж до звинувачень Казакова, то як розповіли нам колишні бійці 24-го окремого штурмового батальйону: Тарас та Артем Роденки, Олег Босий та інші бійці, Казаков справді був затриманий «айдарівцями» за підтримку російських найманців, перших бандитських формувань. Він радів «визволителям» та підтримував російського агресора, який ступив на нашу землю, закликав до створення «малоросії» і тому подібне... Міський голова Сєверодонецька добровільно відцурався і від свого майна, і від техніки на користь добровольчого батальйону, якому спершу так не вистачало ні зброї, ні транспортних засобів, ні військової амуніції, свідчать бойові побратими «Баті». І якби було з чим іти в бій, щоб не пустити агресора на нашу землю, можливо, вчинили б зовсім по-іншому.
Чому «борець за справедливе українське правосуддя», спочатку, як і обіцяв добровольцям, разом із родиною оселився в Росії?  Тепер же ще й звернувся з заявою в прокуратуру, на підставі якої й був затриманий Валентин Лихоліт. Дивна у нас справедливість, констатує колишній «айдарівець», судять не тих, хто здає країну, а тих, хто її обстоює ціною своєї крові, свого життя...
Дружина Валентина Лихоліта Лариса переконана — її чоловік поплатився саме за те, що не мовчав, а відверто розповідав про протизаконні дії окремої групи людей на чолі з колишнім командиром «Айдару». Те, в чому звинувачували раніше його, якимось дивним чином, як під копірку, лягло в справу Валентина. І те, що сьогодні головним свідком у справі є очільник Сєверодонецька Валентин Казаков, якого багато хто звинувачує в організації сепаратистських мітингів в місті, свідчить про те, що щось у нашій країні справді не так.
Та чи не доведеться тепер, за прикладом «Баті» та інших небайдужих самовідданих громадян, «пересадити» замалим чи не всіх захисників України, які першими кинулися на її порятунок. Адже високопоставлені чини заявляли і продовжують заявляти — режим Януковича довів армію до ручки, озброєння — до нуля, а серед генералітету більше працювало проти, ніж — за... То чим же тоді воювали й за рахунок чого перемагали?! Чи не за рахунок таких, як «Батя»?

Олена КОМІСАРЕНКО.
Петро МЕЛЬНИК.

Новоукраїнка.
Кіровоградська область.

Фото надане авторами.