Шестеро білченят випали разом з гніздом біля школи №3 у Хмільнику на Вінниччині. Врятувати їх взялася 28-річна вчителька Ірина Черній (на знімку вгорі). Виходити безпомічних тварин їй допомогла... кицька.
«Годувати з піпетки було непросто, — розповідає Ірина. — Та й невідомо, як вони росли б без молока. Коров’яче їм не підходить. Вичитала в Інтернеті назву суміші, купила в аптеці. Напувати доводилося і вдень, і вночі, бо білченята так пищали, що змушена була підніматися з ліжка.
Саме в цей час кицька привела котенят (та вони були мертві). Тож вона у розпачі поривалася до білченят. Я ж боялася, щоб не поїла малих. Вирішила перевірити, пустила до одного. Кицька довго його облизувала, а тоді дозволила ссати. Після цього решта п’ятеро потягнулися. Це було щастя для них і для мене. Щоправда, хвилювалася, чи підійде їм котяче молоко. З часом переконалася, що воно білкам на користь. Видно було, як гарно підростають.
Приємно було спостерігати, як кицька вмиває своїх «немовлят», а вони граються з нею — обіймають лапками за шию, тягають за хвоста, лягають їй на спину...
Тваринки облюбували місце у шафі для одягу. На самому дні. Коли ж білченята стали самостійні, відчули, що в будинку їм безпечно, що цікаво гратися не тільки біля «мами», а можна й далі бігати, у всі куточки забиратися. Стали лазити по шторах, вистрибували на стіл, вішак. Звернула увагу, що в такі моменти кицька сумувала, залишаючись самотньою.
У кімнаті стоїть дзеркало, прикрашене жолудями. Тварини зрозуміли, що для них це гарна годівниця. До того ж стали робити там «заначки»: тягнули сухарі, горіхи.
Звернула увагу, що білченятам неабияк смакує солодке. Вони могли встромити голівку в банку з медом і лизати його, шукали цукор. Однак не пускаю їх до таких продуктів. Прочитала, що їх споживання може зашкодити печінці тварин.
Як кликати кицьку — відомо, а як білченят — не знаю. Вони розумні: стали відгукуватися на «киць-киць». Бувало, кличеш кицьку до молока, а тут з іншої кімнати прибігають шестеро білченят...
Мої білки, як діти в школі, всі різні. У кожної свій характер. Достатньо бодай трохи приглядітися до них — і стає зрозуміло, хто чого вартий. Одній білочці дали кличку Мазунка. Вона не відходить від мами-кицьки. Весь час ластиться, обіймає лапками за шию, обціловує, облизує кицьку, довше за інших лежить поруч або на ній. Ще одна — Боягузка. Всього і всіх боїться. Серед моїх нових «вихованців» є представник чоловічої статі, його назвали Цезар. Він завжди шукає собі краще місце, намагається схопити більший кусок.
Доглядати за сімейством білок мені допомагають рідні. Брат виготовив клітку на подвір’ї будинку, а мама підгодовує».
Білки двічі на рік приводять потомство, причому чимале — по 10—12 білченят. Ірина каже, якщо це станеться, з такою «фермою» вона не впорається. Тому шукає, кому б передати своїх підопічних. Тільки це мають бути надійні руки.
Коментує директор Вінницької станції юних натуралістів Ольга Драгомирецька: «Нічого дивного в тому, що кицька вигодувала білченят, немає. Адже ці тварини належать до групи ссавців. А це означає, що вони мають однакові властивості споживання молока. Мені відомо, коли кролиця вигодовувала білченят. Тут треба говорити про ситуацію, що так вдало склалася. По-перше, знайшлася добра людина, яка взяла на себе всі клопоти з догляду. Не кожен на таке зважиться. Ті, хто зрізав дерева, не зробили цього! Маємо подякувати пані Ірині за виявлену турботу. По-друге, події збіглися у часі з народженням котенят, і в цей період у кицьки було молоко.
Звертаю увагу, що надалі такі тварини уже не зможуть жити на волі. Вони до цього не пристосовані. Їх місце — у вольєрі. Ми могли б прийняти їх до себе на станцію. Думаю, в зоопарку не відмовили б у тому, щоб взяти їх на подальше утримання».
Вінницька область.
Фото автора.
