Семен і Петро Гулаки-Артемовські — небіж і дядько. Перший — зачинатель української опери, співак і композитор, другий — байкар, один із перших письменників нової української літератури. Обидва родом із містечка Городище, що на Черкащині.

Музикознавець Леонід Кауфман двадцять п’ять років досліджував життя і мистецьку спадщину Семена Гулака-Артемовського. А 1962-го видав монографію «С. С. Гулак-Артемовський». Збираючи матеріали, автор часто приїздив у місто над тихоплинною Вільшанкою. Відтак відбулося знайомство із Георгієм Ковалем, який по лінії матері походив із роду Гулаків. Георгій Хомович був людиною надзвичайно енергійною і допитливою, невтомним краєзнавцем. Саме йому спало на думку створити у Городищі музей.
Основу першої експозиції в залі Будинку культури городищенського колгоспу «Заповіт Леніна» становили десятки знімків, які надав Л. Кауфман. Бригадир будівельників Олександр Гулак  виготовив рамки для фотографій, а художник Микола Шевченко  виконав написи. Пошукова робота лягла на плечі Георгія Коваля. Через засоби масової інформації він звернувся з повідомленням про створення музею. Листи було розіслано в різні куточки тодішнього Союзу. На заклик Г. Коваля відгукнулося багато людей, зокрема і київські художники В. Забашта та Ф. Самусєв. 
Відкриття музею Семена Гулака-Артемовського у Городищі відбулося 4 вересня 1966 року, п’ятдесят літ тому. Про подію писала навіть канадська україномовна газета «Життя і слово».
У музеї побували відомі композитори, письменники, художники... Чимало стало відомо про авторів байки «Пан та собака» й опери «Запорожець за Дунаєм». А в путівнику «Черкащина» Городище тепер подається як батьківщина Петра Петровича та Семена Степановича Гулаків-Артемовських.
Пізніша історія музею — це часи його розвитку, злету і занепаду. Останнє почалося після смерті Г. Коваля 1983 року. Багатющу музейну колекцію, що налічувала понад дві тисячі предметів, банально розкрадено.
У середині 1990-х років музей було кинуто напризволяще. Значну частину експонатів, які залишалися в кінотеатрі «Жовтень» (у приміщенні якого на другому поверсі розташовувався музей), було втрачено через вологість або розкрадено...
Саме тоді сталася історія із бронзовим бюстом композитора. Викрадачі відвезли його до Корсуня-Шевченківського, щоб здати на металобрухт. Та приймаючий виявився шляхетною людиною — передав бюст у міліцію...
Не писатиму про сумне. Згадаю лише, що музей через двадцять років відновили. 16 лютого 2010 року він відкрився у колишньому приміщенні районного суду, де діє й понині. Найбільших зусиль, щоб музей знову працював, доклали представниця роду Гулаків Ольга Шляхова та тодішній голова Городищенської РДА Сергій Ковела.
Хочу вірити, що важкі роки музею у минулому. І він назавжди залишиться місцем-святинею, де витає дух двох вельми талановитих городищенців — Семена і Петра Гулаків-Артемовських — великих синів нашої України.

Ольга ОСИПЕНКО, провідний науковий співробітник музею С. С. Гулака-Артемовського, член Національної спілки краєзнавців України.

Городище 
Черкаської області.

 

 

 

На знімку: Ольга Шляхова — нащадок роду Гулаків-Артемовських біля нею створеного родового дерева Гулаків.

Фото надані автором.