З Богданчиком ми потоваришували ще у школі. Потім вчилися в одному університеті. Разом парубкували. Я двічі бояринував у нього на весіллях. Хрестив його позашлюбного сина. Отож ми — куми. До речі, його знайомство з першою дружиною відбулося за моєї безпосередньої участі.
Було це так. Ще студентами університету зайшли ми якось з Богданчиком у сусідній педінститут. Мені конче треба було зустрітися з сестрою, також студенткою. Чекаючи перерви, почитали дошку оголошень філфаку. Аж раптом почули за спинами: «Хлопці, ви філологи?». До нас зверталася красива дівчина. Я візьми, та й бовкни: «Філологи...». Хоча один вчився на математика, а інший — на радіофізика. А студентка — заочниця філфаку просила допомогти виконати контрольне завдання. Одне слово, закохався Богданчик з першого погляду. Тож нарівні з математикою опанував науку філологію і допомагав майбутній дружині виконувати контрольні завдання до закінчення вишу. Відтак став приймаком. І лише на весіллі дізнався, що його тесть обіймає високу посаду в системі виноробної промисловості України. Це він зрозумів з вітальних промов гостей, які лунали на адресу тестя з нагоди Богданчикового весілля. А всі тостуючі були з боку нареченої, бо гостей нареченого представляли я, його мама та сестра.
І почалося у Богдана нове життя приймака. А у приймах приймаки і на віник кажуть «ви», а на козу — «дядина». Швидшій адаптації Богданчика в новій сім’ї сприяв старший зять Григорій — величезний чолов’яга, нахаба від народження. Не все із цієї «Грицевої шкільної науки» молодший зять міг взяти на озброєння. Бо мав інше виховання, інший характер. Але один секрет сімейного вчителя він засвоїв. Понад те, зяті поділилися ним зі мною і продемонстрували в дії.
У новій родині Богданчика у серванті стояла унікальна колекція іноземних коньяків і вин. Частину напоїв тесть привіз із закордонних відряджень, частину йому подарували друзі. Господар відкривав пару пляшок тільки на великі свята. Його можна зрозуміти.
А от зятьки смакували дорогими напоями, коли душа бажала. Точніше, тоді, коли, окрім них, удома нікого не було. Це ноу-хау запатентував старший зять. І по-братськи поділився з молодшим колегою. А той повідав секрет мені.
Виявляється, старший зять вже давно дегустує тестеві колекційні коньяки відомих світових брендів. За допомогою медичного шприца. Як хвацька медсестра, він протикає голкою корок і наповнює шприц життєдайною рідиною. «Так рівень напою у пляшці упаде, це ж помітно буде, — одразу парирував Григорію обережний Богданчик, коли той перший раз пригостив бідного студента відомим «Хеннесі». — Це ж скандал з непередбачуваними наслідками...». «А краснодарський чай для чого, — ділився секретами дегустації Григорій, — я вже другий рік пригощаюся, і ніхто нічого не помітив. Головне — не переборщити з дозою як коньяку, так і чаю. Нас може погубити лише жадібність». Як кажуть, добре того навчати, хто хоче все знати. Інструктуючи молодшого колегу, Григорій впевнено перейшов на узагальнююче «нас», бо був впевнений, що в особі новоспеченого родича знайшов спільника. Треба сказати, що він не помилився. Мудрий ніхто не вродився, а навчився.
Особливо Григорій любив спостерігати за гостями, які приходили на застілля до тестя. З того чи іншого приводу. Їх традиційно пригощали пляшечкою із колекції. Перший раз, коли тесть відкрив коньяк, розбавлений краснодарським чаєм, Григорія кинуло в холодний піт. Ну все, пропав!!! Викриють... Подумки він уже уявляв найгірше. Навіть розлучення з дружиною. Аж — ні.
Гості смакували напої і... захоплювалися ними. «Який аромат...». «Який м’який напій...». «Який витончений смак... Здається, тут навіть присутня чайна складова. От французи...». «Так, так — Париж є Париж. Законодавець моди...». На наступних застіллях Григорій почувався як у театрі. Жадібно ловив кожну фразу, сказану гостями. І від солодких слів йому було і гірко, і смішно. Ось що робить з людьми реклама, красиві етикетки і високий пост того, хто пригощає.
А головне — не переборщити з дозами, не бути жадібним, — переконані зяті. Ось така дегустаційна історія.
Колаж Олексія КУСТОВСЬКОГО.
