Ще в минулому тисячолітті в одному з польських містечок у розмові поляк запитав мене: «То пан із Росії?». Кажу: «Ні. Я з України!». А він: «То все одно...». Я парирував, що не називаю пана французом. На що той схвильовано, вдаривши себе кулаком у груди, вигукнув: «Я є поляк!».
Та чи багато із нас можуть вигукнути на повні груди з такою ж гордістю: «Я — українець!» — та дати відсіч тому, хто посягатиме на нашу державу, народ, історію, мову, культуру, традиції?..
Патріотами, як і святими, не народжуються. Молоко матері, її добрі та теплі обійми, ласкава та ніжна усмішка з першої миті формують майбутню людину. Будьмо патріотами насправді, не на словах.
Озирнімось довкола, що корисного ми можемо зробити у своєму дворі, місті чи селищі. Кому і чим можемо допомогти. Потрібно працювати у поті чола, а не глумитися над землею, хліб якої їмо. Потрібно навчитися з гідністю представляти у світі свою державу, свій народ.
Мене неймовірно обурюють виступи деяких гумористів щодо нашої неньки. Бо можна з гумором оцінювати діяльність нечесних посадовців. Але! Коли гумор коректний, коли це жарт без образи. Гумор має навчати і спонукати до добрих вчинків.
Будьмо справжніми патріотами України! Тоді вона, незборима ненька, відгукнеться своїми ласками та турботами. Бо держава, як і все живе, потребує нашої любові, поваги і захисту. Ми, як громадяни, повинні повсюдно дбати про її авторитет, силу, безпеку, добробут. Як наші паралімпійці в Ріо-де-Жанейро! Як хлопці на передовій, які захищають і вдень, і вночі! Вони точно знають, що таке патріотизм.
