Ніякого прощення не буде, поки не пройдено шлях покаяння

2 листопада 2016 360

У кожного своє місце покаяння. Собор... стіна... камінь, афонський, соловецький, майданівський... І скільки цих голгоф повинно бути в Росії, щоб країна очистилася й не ходила століттями імперським колом ненависті з іскандерами за пазухою. Як дорого і як скоро доведеться заплатити державі вічного полювання за «перемоги» кремля, залежить не лише від світового співтовариства й українців, а й від кожного чесного росіянина.

Алла ЛЄВАШОВА (Санкт-Петербург, аудитор):

— Чесно кажучи, довго думала, що такого написати, про що ще не сказано, і не знайшла. Банальності повторювати не хочеться. Є тільки два багаторазово сказані слова: СОРОМНО перед усім світом і БОЛЯЧЕ від свого безсилля щось змінити. Адже нині влада в Росії є проблемою не тільки для України, а й для всього цивілізованого світу і, головне, для свого багато-
страждального народу, до якого в більшості своїй ще не дійшов масштаб катастрофи. А коли дійде, буде, на жаль, пізно.

Світлана БАГІНА (із Чити, Х’юстон, перекладач в аеропорту, в зоні міжнародних рейсів):

— Я стежила за Евромайданом з перших днів. Я пам’ятаю і 2004-й, коли Путін нахабно й підло намагався підсунути вам кримінальника. Але те, що ви продемонстрували цього разу, викликає справжнє захоплення. Як сказав один із моїх друзів по Фейсбуку: «Можливо, ми поки ще не вміємо обирати чесну владу, але принаймні ми навчилися викидати шахраїв, котрі зарвалися». І це те, чого не змогли зробити мої співгромадяни й чому остаточно програли в 2011—2012-му.

А в Україні змогли! Я думаю, що події зими 2013—2014 року повинні ввійти у світову історію як зразок мужності й гідності, приклад того, як потрібно любити свою країну й захищати її.

Без сумніву, те, що зробила в Криму російська влада, — це не що інше, як підлість. Але якщо Крим — був грабіж, то Донбас — уже відверте вбивство. Я почуваюся так, наче мій брат убив мого друга. Як тепер дивитися в очі його рідним? І як жити з убивцею? Це по-справжньому страшно, що багато моїх співгромадян не хочуть розуміти: Росія заплямувала себе незмивною ганьбою. Що ми всі відповідаємо за вбитих. І за весь той жах, що ми принесли на схід України. Я добре пам’ятаю, як довго українці не могли повірити, як довго не могли почати всерйоз убивати росіян. Але ми — моя підла країна — змогли зробити неймовірне. Я думаю, що ніякого прощення нам не може бути, поки ми не пройдемо той самий шлях покаяння, що пройшли німці після Другої світової.

У 1989-му я думала: «Навіщо вони (прибалти) йдуть тепер? Адже все вже змінюється, усе буде зовсім по-іншому!». Життя показало, що вони були тисячу разів праві. Настав і ваш час іти. Обрубуйте всі зв’язки. Добре співробітництво, якщо прийдуть хороші часи, почати можна в будь-який момент, і краще, якщо це буде з чистого аркуша. Вам ще довго буде важко, але ви вже зробили головне — ви врятували свою країну від убивць і знайшли справжніх друзів.

Я живу в Сполучених Штатах. Мій чоловік — американець, його друзі, мої колеги по роботі вже знають, що нікому в межах моєї досяжності не дозволено безкарно говорити про те, що Україна — це сфера інтересів Росії, що росіяни в Криму мали право самовизначитися, що на сході України йде громадянська війна. Тут багато міфів, які просували оплачувані Кремлем «експерти». Але їхній голос затихає. Ми переможемо.

Я пишаюся вами. Упевнена, що Майдан 2013 року буде вписаний в історію золотими буквами. І те, що ви змогли зробити, буде прикладом для інших країн.

Я працюю в аеропорту Х’юстона, в зоні паспортного контролю. І скажу чесно: бачити блакитні українські паспорти із тризубом мені набагато приємніше, ніж червоні російські. Ласкаво просимо! Будуйте стіну на сході й відкривайтеся на захід. Усе буде добре!

Євген ЛІВШИЦ (Санкт-Петербург, інженер-электронщик, пенсіонер):

— Я впевнений, що перш ніж починати цю злодійську операцію з рейдерського захоплення Криму, необхідно було опублікувати домовленості 25-річної давнини, щоб хоч люди розуміли, що вся ця метушня — брехня. Але в бандитів і шахраїв дотримуватися договорів не заведено. Багато можна говорити про ганебну поведінку і брехню Путіна та його подільників, можна нескінченно дивуватися й обурюватися моторошним валом НЕ-ПРАВДИ, вилитої на українців, можна тільки дивуватися нахабності й дурості російських ЗМІ. Можна нехтувати й ненавидіти всіх цих патріотів та їхнє поняття про патріотизм. І водночас усі дії нашого генералісимуса та його лизоблюдів нагадують дитячий садок, усі його дії й крики нагадують бійку шпани в підворіттях Василівського острова в Петрограді. І соромно і боляче, що через дурість і безграмотність однієї людини у світі нині коїться те, що відбувається в комунальній квартирі, коли сусіди починають кидатися одне на одного. Очевидно, такий стан суспільства доступний нашому президентові, а нормальна поведінка людей, поняття честі, совісті, щирості — це не для нього.

Я хочу побажати українцям, щоб відносини між нашими двома народами відновилися, щоб українці не думали, що всі росіяни — це лжепатріоти й ненависники інших народів. Це, на жаль, результат балаканини наших ідеологів. Насправді все не так, хоча важко заперечувати, що Росія «обвішана» гаслами про те, що Україна — ворог Росії.

До тих, хто злобує й рветься в бійку, у мене два запитання:

1. УКРАЇНА НАПАДАЛА НА РОСІЮ?

2. Чому це раптом через 25 років тов. Путін почав шукати брехливі, бридкі й розбійницькі методи захоплення Криму?

І ще хотів би побажати українцям, щоб настав мир. По-друге, щоб це був не просто мир, а мир, наслідками якого були б суд і покарання тих, хто затіяв усю цю ганебну війну.

Віктор ЗОЛОТАРЬОВ (Уфа, інженер, блогер, тато п’яти діточок):

— Про те, як ми прийшли до війни Росія—Україна, я писав ще в березні 2014 року (після захоплення Криму, але до нападу на Донбас ЗС РФ). Був такий жарт: війни не буде, але буде така боротьба за мир, що мало хто виживе. Нинішній конфлікт Росії з Україною вимагає від нас зрозуміти, що за державу ми побудували і хто нами керує? Чим ми ризикуємо і куди йдемо?

І — «Миру Мир!», «Війна — це погано!», «Ми — за Мир в усьому Світі!». Із цими плакатами ми ходили на 1 травня і 7 листопада. А сьогодні людей у Москві з такими листочками поліція саджає в автозаки. Чому так відбувається? Подумаємо?

Нам говорили в садку і школі: «Окупанти вільних країн — це агресори, фашисти й гади, а ми — люди радянські, мирні й добрі». В інститутах третина навчання була про «миру мир». Третина складу інститутів — теж професори й доценти — отримували по 500—1000 рублів на місяць, за «вбивання миру» в голови майбутніх інженерів, офіцерів, учених і лікарів. Вони придумали сотні тисяч докторських і кандидатських про мирний соціалізм. Вселяли народу силою мільйонів пропагандистів: «Оплот Миру — це ми і є». Хоча майже вся величезна країна працювала на... «війну», а решта їх скромно годували й одягали. І більшість чоловіків служили по два роки в армії. Практично весь бюджет СРСР ішов на оборону, що, напевно, і стало однією з основних причин розвалу.

І раптом, поки народець щиро радів «Олімпіаді Володимирівні», у братній Київській Русі, в Україні, люди вийшли на вулицю, витримали звірячі побої міліції й самі розігнали частину злодійської еліти. Побудували барикади й... Перемогли, із палицями і пляшками проти рушниць і гранат!

Співають п’ятсот тисяч українців свій Гімн на Майдані й заявили: «Слава Україні! Слава Героям!».

У скорботному списку й на знімках Небесної Сотні ми бачимо простих студентів і фермерів, журналістів... Ми не бачимо злісних осіб і бойовиків.

Замаячила реальна війна Росії проти братньої України!

Спецназ РФ, соромливо знявши з форми знаки (а навіщо зняли, грабуєте, чи що?), захопив парламент Криму, аеродроми, оточив штаби й кораблі, вузли зв’язку й вулиці міст...

Усміхнений Путін, під телекамери всього Світу, придумував: немає, мовляв, у Криму військової агресії РФ, це самооборона Криму із шикарною зброєю й вишколом, а не спецназ РФ.

Не розуміє «усміхнений», що Інтернет забитий відео і знімками із спецназом РФ і відповідати йому — доведеться!

Не розповідають, яка ціна війни, утримування Криму й погіршення відносин з багатьма країнами. Але це лише початок!

Нас оточують товари на 80 відсотків з інших країн. Від їжі до компів і одягу — все імпортне. Ми живемо за рахунок продажу нафти й газу, металу країнам, з якими сваримося.

Ціна агресії буде в сотні разів перевищувати «Олімпіаду Володимирівну». Дозвіл використовувати війська РФ в Україні — це саме дозвіл на війну. І захоплення спецназом у Криму парламенту і спецоб’єктів — це військова агресія, це спецвійна спецназу.

А в нас немає можливості зупинити це божевілля. Людей з листочками «Миру Мир», «Війні ні» саджають!

Конфлікт за розмахом і складом сторін цілком може призвести до третьої світової...

Ось якою виявилася ціна втрати народом контролю над виборами й відсутність Свободи ЗМІ!

Павло МОЛЧАНОВ (Москва, підприємець):

— Бажаю Україні й Українцям пройти свій шлях до свободи до кінця, виявити терпіння й наполегливість у досягненні мети, стати гідним членом Європейської родини, по-справжньому цивілізованою країною, якою пишаються її громадяни. Мені гірко усвідомлювати що моя країна стала агресором, вчинила підло стосовно України. На жаль, Росія принесла біль і страждання. Мені соромно й гірко за свій уряд. Але знайте: в Росії вистачає людей, котрі не підтримують політику Кремля, і таких чимало. Ми з надією стежимо за новинами з України й бажаємо вам блага і процвітання.

Підготувала Наталія ЯРЕМЕНКО.