Ціну власноруч заробленого хліба Яніс Заріньш (на знімку) пізнав змалку. Коли, закінчивши дев’ять класів Гайсинської школи №2, мусив доглядати хворого лежачого дідуся. А ще його господарство: двох коней, свиней, корову, бика, гусей, курей, город...
Хлопці-ровесники ганяли м’яча, ходили на дискотеку, а він розривався між дідом, його чималим господарством та навчанням на водія у школі ДТСААФ. Щоправда, дід теж шанував дбайливого онука: давав гроші зі зданої на забій худоби, на свята смакували своєю птицею.
І все-таки хлопець із радістю пішов на армійську службу, ледь отримавши повістку 1998 року. Потрапив в інженерні війська до Києва. Тодішня військова газета «Народна армія» надрукувала цілу фоторозповідь про відмінника бойової та політичної підготовки молодшого сержанта Яніса Заріньша. Після армії працював на різних підприємствах рідного Гайсина (сюди батьки одразу після одруження переїхали з Риги). Згодом пішов у підприємці. Та власна діяльність давалася нелегко, чимало гуль набив, доки звівся на ноги. Бо змалку дід привчив бути чесним і справедливим, тож намагався працювати на совість...
Круто змінив життя телевізійний сюжет, коли побачив залякані обличчя дітей, щойно звільнених з полону. Вони якось по-дорослому розповідали про війну, про обстріли і вибухи, загибель батьків і рідних... Наступного дня Яніс записався добровольцем.
Два неспокійні місяці чекав своєї черги. Наприкінці 2014 року отримав направлення на перепідготовку до Бердичева у 26-й артилерійський дивізіон...
Назавжди запам’ятав 35-річний Яніс свій перший бій 25 січня 2015 року. Його підрозділ разом із іншими визволяв з оточення в Дебальцівському котлі наших бійців. 56 діб провів тут у постійних боях. Не зітреться з пам’яті те, як у перші три дні не мали ані води, ані харчів. Одягнені і взуті були кожен у своє — в чому приїхали із дому. Спали у двадцятиградусний мороз на землі, примерзаючи до неї, бо ворожі обстріли не давали змоги окопатися.
Душевної теплоти додавала присутність земляка Ярослава Михайлюка, з котрим ділили всі знегоди.
Неабияк виручали гайсинські волонтери Віктор Скрипник та Станіслав Руднєв. Вони, ризикуючи життям, доправляли харчі та теплий одяг. Інколи й місцеві мешканці ділилися продуктами, якось навіть порося дали...
Про те, як воював, свідчать нагороди — орден «За оборону Дебальцевого», медалі «Учасник АТО» та від Української православної церкви «За жертовність та любов до України». А ще на згадку про участь в АТО залишилося кілька осколків, уміло витягнутих хірургами.
Зажили, затягнулися рани на тілі, та душевного спокою після 12 місяців мирного життя, Яніс і досі не має. Тому вирішив знову піти на війну контрактником, щоб недосвідчене поповнення марно не гинуло.
Гайсин
Вінницької області.
Фото надане автором.
