Є багато способів обману й маніпуляцій. Найпростіший, коли фокусник пропонує вам узяти участь у таємному дійстві. Простіше кажучи, користуючись чужою наївністю й дурістю, залучає до шахраювання. Наприклад, одного росартиста покликали в Олімпійський на зйомку новорічної передачі. Він запитує: чи може вперше заспівати пісню, яку написав 13 років тому? А зверху відповіли, що кличуть не співати, а «сидіти в першому ряду, зображувати радість, плескати в долоні й підкидати серпантин». Але таких росіян, готових плескати в долоні путіну, підкидати бомби над Алеппо й зображувати радість над тілами своїх синів, які приходять вантажем-200 з України, дедалі менше. А є й справжні брати, які роблять за совістю й не бояться розділити наше прагнення до свободи.
Юрій ЖУКОВСЬКИЙ (Москва, письменник, поет, журналіст, сценарист):
-- Зі святом, Україно! Історія новітньої України драматична, складна, сповнена сподіваннями. Віхи плавного змаху крил Фенікса, що скидає історичний попіл, вразили світ. Багато чого в Україні відбулося вперше. Помаранчевий Майдан, безпрецедентна боротьба за правову чистоту виборів, зіткнення бійців "Беркута" з народом, моральна й фізична битва за власні ідеї, небаченого розмаху. Київ відповів на історичні виклики. Київ став новим Будапештом, зі своїм власним обличчям. У столиці України люди вийшли на вулиці через обман народу президентом, який він вважає доблесним "розведенням". "Беркут" напився крові, Фенікс відповів понадмасовим протестом, як у Європі, а не на ментально радянському просторі. Перед війною із Грузією Дмитро Медведєв заявив, що України -- немає. Сьогодні очевидно, що Україна не тільки є, а і народжується нова, вільна країна, яку вже не заженеш у звичне стійло. Тривожно гуляють історичні вітри, пальці старих еліт плетуть те, що вміють, що пам'ятають, чого вчили. Глашатають сумно в Києві у Шустера про лещата старого, називаючи попіл вугіллям, про лещата мафії, неправди й корупції. Лібералізм дав Україні єдино реальний шанс на Свободу за всю її історію. Він приніс проблеми, але ціна Свободи неймовірно висока, коли рахунки до оплати висуває рабство. Раб, нацькований на свободу, нещадний. Російська програма "Газ в обмін на покірність" призвела до справжньої революції, революції Нового Майдану. Економічне мародерство правлячої кліки Януковича підірвало терпіння людей. Росія не вибачила сусідові зухвалості, вона оголосила сусіда фашистом, заговорюючи хлопчиків кривавих, вона розв'язала нову, небачену, гібридну, заспинну, підлу, костюмно-карнавальну, середньовічну війну, змішуючи в купу категорії, сенси, люто розмішуючи в червоному казані чорне й біле, радісно валячи звичний радянський світ, позбавляючи прорадянських українців останніх ілюзій. Дріб'язкова, злісна поведінка воїнів, що ховалися за спинами жінок, підхопили кремлівські солов'ї, замісивши ідеологічне зілля на киселевих і молочних туманах Російського пекла. І воїни стали "титанами" духу, виплодками брехливої пари, що сміються у вуса. Люди, котрі обстоюють цінності свободи -- герої. Люди продовжують боротися. Фенікс розправляє крила над вільним алюром Небесної Сотні. Люди розгортають прапори власної гідності, борючись із власними демонами. Тож переможемо! Слава Україні!
Ірина ВОЛЬПІНА (Москва):
— Я не люблю пафос і гасла, я сита цим по горло з часів совка. Мені дуже шкода, що йде війна і гинуть люди в Україні. І ще шкода, що більшості росіян так швидко вдалося затуманити мозок пропагандою. Я розумію, що в українців є достатньо причин ненавидіти мою країну, але сподіваюся, що в них вистачить мудрості не відчувати ворожих почуттів до всіх моїх співвітчизників. Мою рідню з Києва й Козятина знищили фашисти. Розстріляли й закопали заживо. Мій дід урятувався, оскільки виїхав до Москви вчитися. І ніколи він не відчував ворожості до німців, розуміючи, що державна машина, озброєна страшною ідеологією, здатна розбестити будь-який народ і виростити ворожнечу. Хочу вірити, що політики перестануть грати у свої дикі ігри, війна закінчиться обов’язково. А поки що нехай українці відчувають нашу підтримку й бережуть себе й ту свободу, яку їм вдалося відвоювати.
Олександр КЛУБНІКОВ (Вороніж, підприємець):
— У Путіна лише два товари — нафта і солдати!
У першому читанні Держдумою РФ ухвалено законопроект, який дозволяє укладати короткострокові контракти для участі в бойових діях, до того ж підписувати контракти можуть, у тому числі, й військовослужбовці строкової служби. Із цивільними все зрозуміло: зрештою, завжди можна довести людей до стану, коли роботи немає, родину годувати треба, а тут і вербувальник з контрактом та авансом, а також захоплюючою розповіддю про соцзабезпечення родині, коли тебе привезуть у цинку. Зі строковиком, загалом, зрозуміло все теж — вантажимо поротно у транспортник, поки летимо, всі підписуємо тут і тут, контракти здаємо командирам відділень, амуніцію поправити і — пішов, пішов, пішов...
Але за кожним заходом сонця настає світанок. За кожною ніччю приходить день. Кожну пітьму змінює світло. Віра в себе, холодна голова й гаряче серце... Свободу не можна відібрати. Можна обмежити, можна позбавити, але відібрати — ні, бо це вроджена якість... Пригнічуючи її, ми самі стаємо рабами... Але, відроджуючи її в собі, отримуємо знову — це неможливо відібрати. Шлях важкий, небезпечний не всі зможуть витримати. Але ті, хто витримає, вже ніколи ні самі, ні їхні діти й онуки не дозволять піти в пітьму... Це про Вас, українці.
І найголовніше — голос розуму. Витримка й терпіння. І повірте, що в Росії багато людей вас люблять, сумують разом із вами й поділяють ваше прагнення до свободи.
Едуард ШАХОВ (Уфа, режисер):
— Однією з найзначніших, найважливіших, найчудовіших подій у світовій політиці останнім часом став МАЙДАН! Пишаюся УКРАЇНОЮ, пишаюся НАРОДОМ України, що став на шлях СВОБОДИ й ДЕМОКРАТІЇ. Тепер треба зробити все можливе, щоб відстояти свою свободу і незалежність. Не допустити повернення в минуле; не оглядаючись на окрики буйного й хамуватого сусіда-гопника зі Сходу, йти вперед до своєї мети... Мрію побачити Україну процвітаючою, вільною, демократичною країною в одній родині цивілізованих країн Європи!
Володимир БЄЛІКОВ (Санкт-Петербург, філолог):
— Востаннє я був в Україні років 17 тому. У тому самому Маріуполі, що нині у всіх на слуху. Велике промислове місто. І водночас спокійне, повільне, трохи провінційне. Тепле, приморське — із приватними будинками, садами й городами і цією вічною проблемою газу. Я потрапив там і на День незалежності України. Тоді це було тихе, непомітне свято. Усе закрито, жодних особливих подій. За цілий місяць, проведений у Маріуполі, а також трохи в сусідньому Бердянську, я, здається, жодного разу не чув української мови. Про те, що я в Україні, свідчили лише вивіски та інша валюта. Городяни були зовсім аполітичні й ледь могли впоратися з новим способом життя, що звалився на них після знищення СРСР.
Як усе змінилося за ці роки! Навколо Маріуполя тепер фортифікаційні споруди. Жителі риють окопи й виходять на вулиці, утворюючи живий ланцюг — протистояти російським танкам. Унаслідок окупації Донецька Маріуполь став фактично столицею Східної України, а городяни — затятими патріотами, якщо не сказати націоналістами. Люди, для яких російська мова — рідна, борються проти країни-нападника, яка й дала їм цю мову. Російські громадяни Російської Федерації забули своє українське коріння й пішли війною на росіян, котрі є серед інших громадян сусідньої країни. Люди, що живляться отрутою пропаганди московського кремля, який втрачає сили, сп’янілі божевіллям правителя з минулого, яке йде, але пручається, забули, хто вони є.
Забули не всі. У моїх жилах, як і в жилах більшості громадян РФ російської національності, тече українська кров. Можливо, саме вона завжди викликала в мене прагнення до свободи, якої не було в країні, де я народився, — в СРСР, і якої знову немає у кримінальній, авторитарній Росії. Звичайно, не сам по собі генетичний матеріал, але певне знайомство з українською культурою, що відрізняється від культури росіян. Не можу сказати, що ідеальне знайомство: я практично не знаю української мови. Але не можу не згадати, як ще в дитинстві опинився разом із мамою в Черкасах. Хазяйка будинку, де ми знімали кімнату, одразу кинулася нам розповідати про українські звичаї. Однак тільки-но мама сказала, що її батько українець, вона одразу втратила до нас інтерес: ми були свої.
Ми й залишилися твої, дорога Україно! Бажаю тобі свободи і процвітання! Усім твоїм громадянам, хоч би якою мовою вони розмовляли. Я знаю: ти будеш вільна сама, і саме завдяки тобі свобода прийде й на нашу землю. Скоро чи ні — нині ніхто не скаже. Монстр, що сто років вбиває все живе, — комунізм сам іде в могилу, наостанок затягуючи за собою життя кращих людей, що трапляються на його шляху. Саме тобі, мирна й добра країно, випало остаточно знищити це чудовисько. Саме на тобі воно обламає собі зуби. Просто тому, що ти дуже важлива й дуже сильна. Удачі і щастя тобі!
Муса ЛОМАЄВ (із Грозного, громадський діяч, політемігрант):
— Росія намагалася вбити мене, коли мені було 13 років. Вулиці, де ми жили, накривалися бомбуванням і артилерійськими нападами. Уже тоді я знав ціну кривавим обіймам московського «брата», який оголосив війну моєму волелюбному народу. Це було 11 грудня 1994 року.
Я пам’ятаю гуркіт цього ранку, не схожий ні на що, що я чув раніше, — скрегіт металу і грубе ревіння моторів: Петропавлівське шосе було недалеко від нас, і з раннього ранку було чути, як рухалася колона бронетехніки в бік центру міста. Потім були вибухи й метушня людська. Батьки суворо заборонили нам виходити з двору... Нічого не було видно — було чути лише гуркіт уже триваючого бою... Уже ввечері приїхав дядько й розповів про мертвих, про розірвані тіла й палаючу техніку...
Цього дня неусвідомлено для мене закінчилося моє дитинство й більше ніколи не поверталося, у цей момент я почав розуміти слова двоюрідного брата батька Мурада, багато хто його знав за позивним Кіборг, коли він навчав мене швидкому розбиранню/складанню автомата, примовляючи «х1ар хьуна ца эшахь, са б1аьрг бакх мегар ду хьуна» («якщо це тобі не знадобиться, можеш мені виколоти око»). Цього дня було зрозуміло, що почалася війна, але наскільки вона затягнеться й наскільки вона буде жахлива, ніхто з нас навіть не міг собі уявити, як і те, що забере в кожного з нас ця війна.
Росія, влаштувавши геноцид над чеченським народом, знищила більшу його частину, і, купивши частину з нас, намагається сьогодні переписати нашу сучасну історію... Але знищити «під нуль» і переписати історію на догоду переможця в Росії не виходить і не вийде ніколи, тому що внутрішній стрижень чеченського народу неможливо зламати!
У полоні я відчув усю міць варварської машини, що була запущена проти мого народу. Все це досі продовжується на моїй батьківщині — й кінця цьому немає.
Нині те саме відбувається і в Україні. Майже в кожних діях росії на території України бачу те, що бачив ще тоді, в дитинстві. Українському народу як ніколи сьогодні потрібно об’єднатися, залишити всі образи, розчарування й біль, згуртуватися проти ворога в особі російської федерації й відстояти свою землю. Росія вміло розділить вас усіх, якщо ви дасте слабину й будете піддаватися на провокації. Повірте, ми, чеченці, знаємо ціну цьому, й багато крові віддали за це й віддаємо по сьогоднішній день. Тільки єдність нації може протистояти цій варварській машині. Головне — відстояти свою землю. Коли починалась російсько-українська війна, були сумніву, що Україна повною мірою зможе встояти перед таким ворогом. Нині вже можна сказати з упевненістю: Україна зможе відстояти у відкритому бою свою територію. Пам’ятайте: росія ніколи не вела відкриту війну, вона завжди вела підлу, зрадницьку війну. І тому потрібно бути згуртованими проти такого підлого ворога, який намагатиметься розкласти Україну зсередини. Але Ви, брати, вистоїте! Слава Україні та її Героям!
Айгуль ШАЙХІСЛАМ (Ічкерія):
— Дорогі моєму серцю українці! Бажаю вам вирватися із цієї совкової ями швидше! Я ще вірю, що й наш час Х не за горами. Наше чудовисько вже в агонії. Останні свавільні вчинки того доказ. Кращі із кращих у нас або вбиті, або у в’язниці, або у вимушеному засланні. Народ доведено до крайності. Я читала багатьох аналітиків про те, що один із головних чинників поразки Путіна в Україні — те, що його не підтримали російські українці! Це я до того, що в нас російське населення на 90 відсотків затяті путіноїди. І вони передусім проти революції. І в разі часу Х вони майже всі репетуватимуть «путін ПАМАГІ», «ввєді войска»... Страшно, але дуже боюся, що й у нас без крові не обійдеться... А Ви за своє майбутнє боретеся всією країною. Шкода, що свобода дістається занадто дорогою ціною.
Підготувала Наталія ЯРЕМЕНКО.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
Родина Я так люблю свою страну: поля, леса и речки... Дожди, туманы поутру... наличники, крылечки. Я так люблю свою страну, Народ долготерпимый... Закат, берёзок белизну... Язык для слуха милый. Я так люблю свою страну... Но презираю государство, Которое ведёт войну, Поправ закон, предав народов братство.
Сергій ТРЕКІН, Іжевськ.
