У цій невигаданій історії я змінив лише імена героїв, оскільки дехто з них і досі живе в нашому регіоні. Втім, таке могло трапитися будь-де...
Валентин і Анатолій народилися в одному районі, але в різних селах. Познайомилися, коли їх разом призвали на військову службу. Потрапили танкістами аж під Москву. З ними були ще земляки з України, але рядові В. Груша та А. Кабанець найбільше тримались один одного: разом у наряд, разом на заняттях, у казармі ліжка — теж поруч. Обоє були відмінниками бойової й політичної підготовки, краще від них ніхто у роті танком не керував. Вже мали отримати сержантські погони за зразкову службу, та на самісіньке Новоріччя трапилася «НП».
Феєрверк із бражки
Перший свій Новий рік в армії вирішили зустріти як годиться. Відкладали гроші на ковбасу, консерви, шампанське й мандарини... А щоб трохи зекономити, Кабанець і Груша взялися самогонку готувати. Запаслися цукром, варенням, у пекарні дістали дріжджі. Пригадали, як батьки закваску робили. Для неї в армійських умовах Груша запропонував використати великий військовий термос, де зазвичай зберігали харчі. Поставив його у танк — теплішого місця було годі й віднайти. А тут саме зимові навчання на полігоні проходили. Танк постійно добряче вертіло, трясло — і самогон швидше дозрівав. Щоб свята вистачило всім, наповнили бражкою ще й вогнегасники. Але навчання затягнулися: чекали перевіряльників зі штабу, офіцери нервували і ганяли техніку та солдатів удень і вночі без відпочинку. Коли комісія нарешті прибула, дві «шишки» вирішили проїхати полосу перешкод із кращим екіпажем. Коли танк успішно долав останню перешкоду, щось у ньому як рвонуло!.. Браговим феєрверком привітали солдати вище командування.
Груша всю провину взяв на себе. Кабанець не міг залишити товариша у біді й сказав замполіту, що то його ідея. Замполіт вигорлав усі добірні «слівця», які вивчив за 20 років служби, ледь не бив, бо слідом за термосом у пустій на той час казармі рвонули й вогнегасники. Що не робили, скільки не провітрювали — а специфічного запаху не позбулися. Відтак і казарму, і роту нарекли п’яною, а Грушу і Кабанця до кінця служби звали самогонщиками. Новий рік зустріли разом на гауптвахті. Відтоді самогоноварінням не займались і домашню горілку не пили.
Клава й Люда
Після армії, повернувшись у рідні краї, влаштувались разом водіями автоколони на маслосирзаводі. Мали все, що треба: і масло, і до масла. Поруч були спиртозавод, промкомбінат, цукрозавод... Обмінювались між собою продукцією і на свята привозили батькам стільки гостинців, що ті лише дивувалися. Батько Груші на сина погримував, але так, для годиться. А от про одруження гримав по-справжньому: скоро тридцять, усіх дівчат не перекохаєш... Груша й не проти був. А от Кабанець дуже розгулявся, більше місяця з однією не зустрічався, через це хлопці у гаражі прозвали його хряком. Обом їм подобалась Клава з маслосирзаводу — завжди весела, жартівлива, гарна. Та коли Толя дізнався, що вона розвідниця, сина батьки у селі доглядають, ураз схаменувся, бо звик у всьому бути першим.
Хлопці разом винаймали квартиру у місті, разом зустрічали свята. Тільки Новий рік завжди — із певною внутрішньою засторогою (армійський феєрверк не забувався). Якось Груша запропонував запросити Клаву з подругою. Клава виявилась вправною господинею, за лічені хвилини святковий стіл облаштувала. Валентин не міг натішитись... Уже навесні Валентин і Клава одружились. Кабанець і собі слідом — узяв за дружину Клавину подругу Люду, теж заводську, сором’язливу й працьовиту. З такою не пропадеш — надійна й мила броня. Але Кабанець і далі продовжував погулювати: стільки ж молодиць на заводі — вогонь, настояний на сирі й маслі...
Невдовзі друзі покумились, і так само разом — на свята, концерти, на море... Хоча Валентин останнім часом намагався уникати частих зустрічей сім’ями, бо помітив, що Кабанець відверто заграє до його Клави: обіймає її, коли та подає до столу, танцює весь час тільки з нею, а то у морі поправляє їй купальник. Клава при цьому лише задоволено регоче. Якось Груша не витримав: «Толян, ти трохи гальмуй! Бо колись рвану, як вогнегасники!» А той у відповідь: «Жартів не розумієш? Ми ж друзі, куми!»
Погуляли...
Ось і цього літа Валентин не хотів їхати разом із Кабанцями до Ялти, знав, що Анатолій знову почне волочити його за собою по нічних клубах і барах. Так воно і вийшло. До всього Кабанець почав упадати за медсестрою з санаторію. А для прикриття брав із собою Валентина. Якось затримались у неї до світанку. Груша не міг уторопати, чому й він прокинувся поруч із подругою медсестри. Напоїли чи щось підсипали? «Чого нервуєш, старий?
Скажемо своїм, що грали у «триньку» всю ніч, грошей виграли. У мене й заначка є».
Людмилу Кабанець у кімнаті не застав. Подумав, що подалася на прогулянку до моря. Але враз помітив, що речей її та доньки немає. Першим автобусом додому поїхала.
«Погуляли, кобелі? — горлала Клава. — Тепер наша черга. Людка сказала, що на розлучення подасть».
Сама вона згодом пробачила чоловіка. А Кабанець кинув усе нажите, Людку, дітей і повернувся до медсестри у Крим. «Моя остання любов, як вистріл з танку. Нічого з собою зробити не можу. Приїжджайте до нас у Ялту!»
Кумине частування
З Людою Груші не збиралися разом від літа. А перед Новим роком вона сама перестріла Валентина: «Запрошую вас із Клавою до себе, згадаймо давнішні часи. Заперечення не приймаються!»
Цього року Люда перевершила саму себе. Її святковий стіл був не гіршим за ресторанний: нові смачні страви (лише з риби сім!), домашні ковбаси, млинці, свіжина... Навіть завжди стриманий і небагатослівний Валентин не приховував захоплення і вихваляв кулінарні здібності куми. «Для вас старалася! Колись — для Толька, доки він у Крим по «сіль любові» не подався», — віджартовувалася. Весело провели старий рік, радо зустріли новий. Говорили про ціни, заводські справи, домашні турботи, здоров’я. Зрештою дійшла черга й до чоловіків.
— Заздрю тобі, подруго! Чоловік добрий попався. Дітей на ноги поставили, квартира, машина є! Тепер тільки жити. Не те, що з моїм Кабанцем-кобелем.
— Та вони з Кабанцем — два чоботи пара. Забула, як разом кримчанок пестили? Знайшла кого вихваляти. Коли заздриш, то забирай Грушу хоч зараз! Проживу й без нього. Вважай це моїм подарунком найкращій подрузі і кумі!
Валентин ледь не вдавився, прислухаючись до їхніх балачок. Думав, що Клава жартує. Але та була незвично серйозною.
— Підеш до мене на постійне проживання, незрадлива любове молодості? — звернулася Людмила до Валентина. — Тільки коханням будемо у мене займатися, бо роки летять, і їх не повернути. Дякую за гарний новорічний сюрприз, — вклонилася й Клаві. — З мене — могорич і дарунок.
...Коли гості почали збиратися додому, Людмила кинулася до куми:
— Ти йдеш, а подарунок не залишаєш? Забула чи передумала?!
— Забирай! Я свого слова дотримаю.
І повела Людмила змореного горілкою Грушу до спальні.
Після смачного сніданку, який непомітно перейшов у ситний обід, Людмила так приголубила Валентина, що він залишився і на вечерю, і на ніч. Почувався, ніби у сні. Груша сам себе не впізнавав: де тільки й сили у ньому бралися відповідати на Людині ніжності.
Першою не витерпіла Клава, зателефонувала 2 січня:
— Людо, мій ще в тебе? Дай йому слухавку, нам же до батьків його треба йти, привітати.
— Він ванну приймає. І взагалі, ти ж мені його подарувала. Могорич запили, вибачай, я чоловіками не накидаюся. У нас медовий місяць. Заходь у гості. Будемо раді тебе бачити.
...Через дев’ять місяців Людмила народила доньку. Із вдячності назвала її Клавою. І собі, і дитині взяла прізвище Груша. А Кабанець тим часом розлучився з кримчанкою і знайшов собі нове кохання десь у Краснодарському краї. Коли дізнався про Людмилу з Валентином, спересердя напився: «Ну й друга мав, таке втнув?!»
Наступний Новий рік подружжя Груш зустрічало з новонародженою і новими кумами.
Гайсин Вінницької області.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
