Сьогодні – Хрещення Господнє
Свято Водохреща — його ще називають Хрещенням Господнім та Богоявленням, яке відзначається 19 січня — останнє з Новорічно-різдвяного циклу. Люди масово збираються біля місця, де має відбутися освячення водойми. Над прорубаною купіллю величається льодовий хрест. Тож після водосвятного молебню чимало сміливців зі словами «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!» тричі занурюються у крижані обійми чудодійних вод. Саме через переконання, що вода цього дня зцілює від хвороб і навіть очищує від гріхів, люди зважуються на такий подвиг. А якщо насмілився, то головне — не засумніватися, адже наші предки вірили, що цього дня у святій воді застудитися неможливо.
Утім, як запевняють священики, не обов’язково пірнати, досить випити освяченої у храмі води напередодні увечері та під час святкової літургії на Водохрещу. Однак цілющої сили сподобляться лише ті, хто споживатиме святу воду з вірою в Бога і зі щирим бажанням змінити своє життя, очиститися від гріхів через покаяння, яке веде до спасіння.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА (з архіву «Голосу України»).
Хрещенську воду, як і Святе Причастя, віряни приймають натщесерце (тільки в день Богоявлення дозволяється її пити цілий день). Воду, яка чудесним чином узагалі не псується, бережуть упродовж року для очищення душі і тіла, для освячення домівки і речей та для всякої користі.
За християнським вченням, цього дня під час хрещення 30-річного Ісуса в річці Йордан із небес пролунав голос Бога-Отця, який назвав Христа своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух у вигляді білого голуба. Звідти й назва свята. Бог явився у трьох іпостасях: Бог-Отець — у голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — в образі голуба. Нині освячення води звершується у пам’ять про те, що Спаситель Своїм Хрещенням освятив воду. Тож цього дня можна почути вітання людей один до одного: «Христос хрестився!» — «У річці Йордан!»
— Якщо свято Хрещення Господнього (Водохреща, Богоявлення) набуло християнських ознак, цього не можна сказати про переддень (18 січня) — Надвечір’я Богоявлення, який у народі називають Голодна кутя, — зауважує старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України Людмила Іваннікова. — Це був день суворого посту, до освячення води не вживали їжі, через що свято ще називалося Голодна кутя. Вставши вранці, господар ставив узвар і кутю на покуті. До слова, кутя пов’язана з культом предків. Її треба було їсти всім із однієї макітри. І особливо — тим, у кого вмирали родичі, бо як не буде, то і вони на тому світі не їстимуть (а кутю, яка лишилася після вечері, віддавали курям, щоб добре плодилися). Повернувшись із вечірньої служби в храмі, господар у супроводі всієї родини або тільки дітей кропив святою водою хату, хлів, стайню, льох, садок, подвір’я, «щоб ніяка нечисть у двір не зайшла», криницю, якщо була в дворі, всю худобу. Саме цього вечора востаннє ходили щедрувати. Зранку на Водохреща дівчата вмивалися водою з річки, в яку клали кетяг калини або коралове намисто, щоби бути рожевощокими. А після водосвяття розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту. Це був час розваг і веселощів.
Молодь знову збиралась на вечорниці, відбувалися заручини, а родини ходили один до одного в гості.
Протягом тижня після Богоявлення молодиці не прали білизну в річці, щоб не осквернити свяченої води. За повір’ям, під час Йордані, коли священик занурював хрест у воду, вся нечиста сила від страху вистрибувала звідти й сиділа на березі, чекаючи, коли з’явиться хтось із брудною білизною, по якій, наче по драбині, вона знову повернеться у воду. Вважалося, що пізніше почнуть прати жінки, то більше погані вимерзне від хрещенських морозів.
В Україні зі святом Водохреща, яке здавна вважається родинним, пов’язано багато традицій, вірувань і прикмет. На Гуцульщині, приміром, хлопці водять своїх дівчат до ополонки — «щоб сі умила та красна була». Мешканці Наддніпрянщини вважали, що коли на Водохреща дерева вкриті інеєм, то навесні у відповідний день тижня — в п’ятницю, четвер і т. д. — треба сіяти ярову пшеницю: «Вродить, як гай!» Якщо на Водохреща день ясний, сонячний, то хліби цьогоріч будуть чисті, а якщо похмурий, небо вкрите хмарами — у хлібі буде багато сажки.
Попіл після Різдвяних свят не можна зберігати — ні в хаті, ні в дворі, бо «буде пожежа»; ввечері ж на Водохреща його треба винести на річку і висипати на лід. На Слобожанщині є повір’я, що в день Йордані буває така хвилина, коли вода перетворюється на вино. Якщо перед обідом на Богоявлення господиня місить тісто на пироги, то, витягнувши руки з тіста, не обтирає їх, а йде в сад і обв’язує яблуневе дерево соломою, примовляючи: «Щоби сь на той рік родили яблука такі добрі і м’які, як тісто». На Полтавщині був колись звичай на Водохреща вчити коней і молодих волів. Молодими кіньми їздили доти, доки вони не вкривалися потом, а спітнілих кропили Йорданською водою — щоб здорові і слухняні були.
Цього дня колядники приходили до кожної оселі з віншуваннями та щедрівками. На Буковині довго зберігався звичай серед парубків співати величальних пісень у хаті господаря. У деяких місцевостях Поділля та на Гуцульщині цього дня святять «трійцю» — три свічки, зв’язані квітчастою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додають пучки червоної калини та сухих квітів — безсмертників або васильків. З «трійцею» йдуть на Йордань переважно жінки і дівчата. Під час богослужіння «трійця» запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свічки в ополонку, де відбувалося свячення води.
Науковці давно визнали, що вода, як джерело життя, сама по собі має унікальні властивості миттєво реагувати на різні вібрації і змінювати свою структуру. Животворчу силу вона отримує через молитовне призивання на неї Божого благословення. Щоб «не зіпсувати» воду, нам, сучасникам, варто дбати і про чистоту своїх помислів.
Хрещенську воду, як і Святе Причастя, віряни приймають натщесерце (тільки в день Богоявлення дозволяється її пити цілий день). Воду, яка чудесним чином узагалі не псується, бережуть упродовж року для очищення душі і тіла, для освячення домівки і речей та для всякої користі.
За християнським вченням, цього дня під час хрещення 30-річного Ісуса в річці Йордан із небес пролунав голос Бога-Отця, який назвав Христа своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух у вигляді білого голуба. Звідти й назва свята. Бог явився у трьох іпостасях: Бог-Отець — у голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — в образі голуба. Нині освячення води звершується у пам’ять про те, що Спаситель Своїм Хрещенням освятив воду. Тож цього дня можна почути вітання людей один до одного: «Христос хрестився!» — «У річці Йордан!»
— Якщо свято Хрещення Господнього (Водохреща, Богоявлення) набуло християнських ознак, цього не можна сказати про переддень (18 січня) — Надвечір’я Богоявлення, який у народі називають Голодна кутя, — зауважує старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України Людмила Іваннікова. — Це був день суворого посту, до освячення води не вживали їжі, через що свято ще називалося Голодна кутя.
Вставши вранці, господар ставив узвар і кутю на покуті. До слова, кутя пов’язана з культом предків. Її треба було їсти всім із однієї макітри. І особливо — тим, у кого вмирали родичі, бо як не буде, то і вони на тому світі не їстимуть (а кутю, яка лишилася після вечері, віддавали курям, щоб добре плодилися). Повернувшись із вечірньої служби в храмі, господар у супроводі всієї родини або тільки дітей кропив святою водою хату, хлів, стайню, льох, садок, подвір’я, «щоб ніяка нечисть у двір не зайшла», криницю, якщо була в дворі, всю худобу. Саме цього вечора востаннє ходили щедрувати. Зранку на Водохреща дівчата вмивалися водою з річки, в яку клали кетяг калини або коралове намисто, щоби бути рожевощокими. А після водосвяття розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту. Це був час розваг і веселощів. Молодь знову збиралась на вечорниці, відбувалися заручини, а родини ходили один до одного в гості.
Протягом тижня після Богоявлення молодиці не прали білизну в річці, щоб не осквернити свяченої води. За повір’ям, під час Йордані, коли священик занурював хрест у воду, вся нечиста сила від страху вистрибувала звідти й сиділа на березі, чекаючи, коли з’явиться хтось із брудною білизною, по якій, наче по драбині, вона знову повернеться у воду. Вважалося, що пізніше почнуть прати жінки, то більше погані вимерзне від хрещенських морозів.
В Україні зі святом Водохреща, яке здавна вважається родинним, пов’язано багато традицій, вірувань і прикмет. На Гуцульщині, приміром, хлопці водять своїх дівчат до ополонки — «щоб сі умила та красна була». Мешканці Наддніпрянщини вважали, що коли на Водохреща дерева вкриті інеєм, то навесні у відповідний день тижня — в п’ятницю, четвер і т. д. — треба сіяти ярову пшеницю: «Вродить, як гай!» Якщо на Водохреща день ясний, сонячний, то хліби цьогоріч будуть чисті, а якщо похмурий, небо вкрите хмарами — у хлібі буде багато сажки.
Попіл після Різдвяних свят не можна зберігати — ні в хаті, ні в дворі, бо «буде пожежа»; ввечері ж на Водохреща його треба винести на річку і висипати на лід. На Слобожанщині є повір’я, що в день Йордані буває така хвилина, коли вода перетворюється на вино. Якщо перед обідом на Богоявлення господиня місить тісто на пироги, то, витягнувши руки з тіста, не обтирає їх, а йде в сад і обв’язує яблуневе дерево соломою, примовляючи: «Щоби сь на той рік родили яблука такі добрі і м’які, як тісто». На Полтавщині був колись звичай на Водохреща вчити коней і молодих волів. Молодими кіньми їздили доти, доки вони не вкривалися потом, а спітнілих кропили Йорданською водою — щоб здорові і слухняні були.
Цього дня колядники приходили до кожної оселі з віншуваннями та щедрівками. На Буковині довго зберігався звичай серед парубків співати величальних пісень у хаті господаря. У деяких місцевостях Поділля та на Гуцульщині цього дня святять «трійцю» — три свічки, зв’язані квітчастою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додають пучки червоної калини та сухих квітів — безсмертників або васильків. З «трійцею» йдуть на Йордань переважно жінки і дівчата. Під час богослужіння «трійця» запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свічки в ополонку, де відбувалося свячення води.
Науковці давно визнали, що вода, як джерело життя, сама по собі має унікальні властивості миттєво реагувати на різні вібрації і змінювати свою структуру. Животворчу силу вона отримує через молитовне призивання на неї Божого благословення. Щоб «не зіпсувати» воду, нам, сучасникам, варто дбати і про чистоту своїх помислів.
Фотоетюд Андрія НЕСТЕРЕНКА.
