Федір Твардовський, розвідник 95-ї бригади, повернеться з фронту у новий будинок у рідному селі Ходаки на Вінниччині. Поки він в АТО, його сім’ї, в якій дев’ятеро дітей, благодійники купили дім.

Вітання й поцілунки


«Тато пішов війну спинити», — каже 6-річний Льоня у відповідь на запитання, де батько. У зону АТО Федір Твардовський вирушив добровольцем. Згодом підписав контракт, який закінчується навесні. Має повернутися додому, бо тут його рук чекає немале господарство: чотири корови, троє коней, два бики і двоє теляток. У зимівнику у вуликах дожидаються теплих днів бджоли. А ще є свійська птиця. Мають також шість гектарів земельних паїв, на яких господарюють самі.


— Не раз бачив, як Твардовські йдуть у поле, — каже сільський голова Ходаків Валерій Коломійчук. — Шнурочком, одне за одним, молодші за старшими. Любо дивитися. Всі при ділі. Навіть найменші. Дуже працьовита родина! Вони сповна заслуговують на такий подарунок.


У новий будинок Олена з дітьми перебралася напередодні Нового року. Федір по телефону привітав їх. Спершу дружину, а потім по черзі слухавку передавали трьом донечкам і шести синочкам. Всі почули батьків голос. 6 січня чоловік так само по телефону вітав Олену — їй виповнилося 40. Діти по-своєму вшанували матусю. Кожен обійняв її за шию, говорив гарні слова, поцілував. «Коли тебе цілують дев’ятеро дітей, це найкращий подарунок», — зізнається жінка.


Яблуко спокуси


«Федя місцевий, а я з сусідньої Хмельницької області, — розповідає пані Олена (на знімку). — Познайомилися ми з ним у моєму селі. У нас багато садів. Федя влаштувався охоронцем. А ми з подругами приходили збирати яблука».

 


19-річна дівчина припала хлопцеві до душі. Вона також звернула увагу на беручкого парубка. Одного разу, коли поверталася з роботи, він зробив «оригінальний» подарунок — яблуко. При цьому сказав, що воно найбільше у саду. Почали зустрічатися. Побралися. Через рік народилася Діана. Другим був Богдан. А потім...


І я, і я, і я...


Коли журналіст переступив поріг нової оселі Твардовських, удома було шестеро дітей. Найстарша 20-річна Діана з самого ранку на роботі — працює продавцем у магазині. 18-річний Богдан навчається у коледжі сільського господарства у райцентрі Нова Ушиця на Хмельниччині, опановує спеціальність механіка. Відтоді, як тато в АТО, перейшов на заочне відділення. Треба мамі допомагати. Разом із братом Михайлом їздять кіньми по воду (на знімку). «Вони — найперші мої помічники, — розказує жінка. — Для худоби треба багато пійла. Михалик у сьомому класі, але вже навчився біля коней ходити. Богдан допоміг».

 


У кутку найбільшої кімнати стоїть ялинка, прикрашена іграшками й гірляндою. Невисоке деревце Богдан привіз додому аж із сусідньої Хмельницької області. «У нашому лісі нема маленьких хвойних дерев, — пояснює Богдан. — Знайомі хлопці з коледжу телефоном запитали, чи маю вже ялинку. Зізнався, що у нас ніде взяти. Кажуть, приїжджай, подаруємо». Їхати треба було 15 км в один кінець. Уранці, попоравшись, Богдан запряг коня і подався в дорогу. Їхав полем, селами. Коли повертався назад, темнішало. Я слухав розповідь хлопця і мимоволі пригадав оповідання Коцюбинського «Ялинка» — про малого, який теж на конях віз ялинку і заблукав у темному лісі. На щастя, з Богданом такого не сталося.


«Хто вміє доїти корову?» — запитую малих Твардовських. «Я!» — каже Богдан, за ним те само повторює Михайло, а тоді 9-річна Катя та 8-річна Наталя. Троє найменших і собі вигукують: «І я, і я!» Старші усміхаються, мовляв, ще треба багато каші з’їсти.


«У мене є теличка Квітка, — звертає на себе увагу 6-річний Льоня. — Я її напуваю». Пані Олена уточнює, що цього разу малий каже правду. Коли корова привела телятко, Льоня захотів, щоб його назвали Квітка. І тепер разом із іншими йде до хліва і напуває теля.


Недавно у жінки була застуда. Діти самотужки поралися по господарству: худобу нагодували, подоїли, прибрали гній і навіть молоко здали заготівельникам. Нині літр молока завод закуповує по шість гривень. Корівки дають змогу заробити «живі» гроші.


Нічого не просять


— Кошти на придбання будинку для багатодітної родини виділила сім’я Соколових, — розповідає голова «Всеукраїнського об’єднання учасників та волонтерів АТО» Анатолій Слівінський. — Якось при зустрічі з В’ячеславом Соколовим (він прокурор нашої області) розповів про те, що у нас є один-єдиний боєць, на якого вдома чекають дев’ятеро дітей. Перед початком навчального року пан В’ячеслав разом із нами побував у Твардовських.

Допоміг коштами, щоб мама зібрала дітей до школи. Йому дуже сподобалася працьовита родина. У них є особливість — нічого не просять. Хоча було видно, що потребують більшого і кращого житла. Разом із сільським головою підшукали в селі хату. Будівля нова, у ній чотири кімнати, кухня, встановлено пластикові вікна. Є газ. Разом із працівниками сільради волонтери поклеїли шпалери, потім перевезли речі. Перед Новим роком ми ще раз приїжджали в гості до Твардовських, вітали з новосіллям. Їздили також у зону АТО, у підрозділ, де служить Федір. Командир частини задоволений бійцем. Каже, не хотів би, щоб він залишав службу.


Вінницька область.

 

 

Андрій зацікавив молодших братів і сестер малюванням.


Фото автора.