Устами малечі
Чимало батьків записують перші слова своїх дітей, цікаві вислови малюків. Часто дивуєшся дитячій безпосередності та їхній влучності. Минуть десятиліття — і ті записи тішитимуть не лише батьків, а їхніх уже дорослих дітей та внуків. Моя сестра Тетяна Єдинак працює в одному з дошкільних закладів міста Стебника, що на Львівщині. Дуже любить свою роботу, вихованців. Розповідає, що зі своїми вихователями малеча дуже відверта і щира. Ці міні-історії — з її записів.
Забули
У нашому дитсадку є четверо вихованців із однієї сім’ї. Загалом у цих батьків — восьмеро чад. Після одруження в них довго не було дітей. Найстаршого, 18-літнього вже тепер юнака, вони всиновили. А далі Бог як нагороду послав їм ще сімох. Сім’я дуже побожна. Діти доглянуті, гарно виховані. Ніколи проблем із ними в дитсадку не було. Та якось і в цій інтелігентній родині трапилася незвичайна історія. Минула вже шоста година вечора. Час закривати дитсадок. А в нашій групі — мале дівча. Забавляємо. Аж от, захекавшись, прибігає батько. Пояснює: коли забирали малечу зі школи й дитсадка, про одну дитину... просто забули. Аж удома дорахувалися!
«Заначка»
Вивчаємо з дошкільнятами тему грошей. Розповідаємо, як купувати, де зберігати. Мала Світланка каже: «А моя мама ховає від тата гроші. Вона має такий вели-и-кий гаманець! Але коли тато каже їй щось купити, вона не хоче йти і просить у нього ще грошей».
Забіяка
Якось на занятті зайшла мова про правила поведінки. Що треба бути чемними, що хлопчикам не можна задиратися до дівчаток. П’ятирічний Ромко раптом встає і сумно мовить: «А мій тато б’є маму...»
Батьки повинні бути свідомими того, що їхні діти все чують і помічають. Поміркуйте над цим...
Івано-Франківська область.
