Ця невигадана історія типова для багатьох українок, котрі, не знаючи національних особливостей, побутової культури та звичаїв іноземців, із легкістю погоджуються виходити за них заміж. З етичних міркувань імена героїв змінено.
Як вилізти зі злиднів?
Тітка моєї знайомої Тетяни довгий час працювала в Італії хатньою робітницею. Приїжджаючи у відпустку на Черкащину, Ольга привозила у подарунок племінниці недорогі, але модні речі, косметику, смачну каву. Тані дуже подобалися тітчині розповіді про Мілан, про товариських і веселих італійців.
Коли дівчина закінчила медколедж, почала працювати у районній лікарні. Мізерної зарплати медсестри вистачало тільки на найнеобхідніше. Виручали домашні харчі, які щовихідних привозила з села. У вільний час зустрічалася з подругами, говорили про знайомих хлопців, про те, як вдало вийти заміж. Завжди у цих дівочих розмовах сходилися на тому, що тільки одружившись із іноземцем, можна вилізти зі злиднів.
Якось у місцевій газеті Тетяна натрапила на об’яву про уроки італійської мови. Хоч як було сутужно з грішми — почала ходити до вчительки. Мова давалася легко, і невдовзі дівчина почала листуватися по Інтернету з кількома італійцями. Обмінялися фотознімками, почали спілкуватися в Skype. Урешті Таня залишила у друзях тільки Альберто. Він їй найбільше сподобався і зовнішністю, і манерою спілкування. До того ж він мав вищу юридичну освіту та працював за фахом — на противагу іншим заочним знайомим-робітникам.
Спілкування в Skype тривало кілька місяців. Улітку Альберто повідомив, що приїде до Тані у гості, аби зробити їй пропозицію руки і серця. Батьки дівчини після цієї звістки розхвилювалися. Напозичалися грошей, зробили ремонт у хаті, облаштували «європейські» вигоди (душову кабіну та санвузол), купили нові меблі. Словом, приготувалися, аби не осоромитися перед майбутнім зятем.
Приїзд Альберто перетворився на суцільне свято. 37-річного кучерявого юриста не знали де посадити і протягом тижня годували наваристим борщем, варениками, голубцями, налисниками й пирогами!
Альберто й «овочевий бульйон»
А восени Тетяна поїхала до Альберто у Рим. Він зустрів її в аеропорту, рейсовим автобусом дісталися до помешкання. Дівчина здивувалася скромній квартирі, в якій мешкав її майбутній чоловік. Одна невелика кімната слугувала за вітальню, у другій був кабінет Альберто, третю займала його мати. Пересувалася стара сива жінка на візку. Про інвалідність матері Альберто не попередив. І це неприємно вразило. Проте вона приязно привіталася з сеньйорою, відповіла на її запитання і попросила дозволу прийняти з дороги душ.
Альберто показав ванну кімнату. Струмені води знімали напругу, і Таня вирішила постояти під душем. Однак не минуло й хвилини, як вона здригнулася від стуку в двері й несамовитого крику: «Аква, аква!» Накинувши халат, дівчина злякано визирнула. Перед ванною сиділа у візку почервоніла сеньйора, стукала палицею об підлогу й повторювала, мов мантру: «Аква, аква!» Прибіг зі своєї кімнати Альберто, почав заспокоювати матір. Тані пояснив: мати дуже розхвилювалася, що витрачається багато води. Як правило, в Італії душ приймають дуже швидко або тільки вмиваються чи розтирають себе вологим рушником. «Аква» надзвичайно дорога, й Тані потрібно про це пам’ятати...
Наступний день був вихідним, і Альберто попросив наречену приготувати борщ, який дуже припав йому до смаку в Україні. Купив усе необхідне. Таня окремо відварила до напівготовності квасолю, поклала її у каструлю, а потемнілий відвар, як завжди робила вдома, хотіла вилити у раковину. Й знову почула крик: «Но, но!» Цього разу до неї підскочив Альберто. Вихопивши з рук миску з відваром, він почав розтлумачувати розгубленій Тані, що це «овочевий бульйон». Його не можна виливати, а потрібно заморозити для подальшого використання. Те саме треба робити і з консервованими бобами. Альберто відкрив баночку, додав у салат зелений горошок, а рідину, що залишилася, перелив у пластиковий контейнер і поклав до морозильної камери. «Ви, українці, — сказав, — дуже марнотратні! Після кожного обіду та вечері викидаєте таку кількість їжі, якою можна харчуватися ще тиждень...»
Таня розуміла, що у словах Альберто є правда. Однак від цього їй не було легше на душі. А коли «бієтолу» (гичку з буряків) та «чікорію» (листя кульбаби), які вона вдома рвала на городі для курчат, Альберто купив у супермаркеті й урочисто підніс як делікатес, Таня заплакала...
Час працювати
Третього дня після Тетяниного приїзду до Альберто та його матері Франчески навідалася близька родичка. Про свій візит вона не змогла попередити й нагодилася якраз на вечерю. Таня кинулася на кухню, аби зварити для неї «пасти». Слідом за нею піднявся наречений. Альберто забрав із рук молодої господині каструлю і з притиском нагадав, що Італія — це не Україна. Тут не заведено пригощати першого-ліпшого, хто переступить поріг. На заперечення Тані, що це ж не чужа людина, а його тітка, відповів: «Про свій візит потрібно попереджати, тоді б, можливо, й приготували для неї порцію пасти...»
Через тиждень Альберто заявив нареченій, що вона вже добре вправляється з домашнім господарством. Він задоволений, що його мамі не потрібно тепер думати, хто догляне за нею, прибере в оселі, випере білизну, наготує їсти, сходить до магазину... Словом, сказав Альберто, Таня встигне й удома все зробити, й «підпрацьовувати», доглядаючи за немічними людьми. Її зарплата не буде зайвою. Навпаки — щоб справити весілля, купити гарну сукню для нареченої і коштовні каблучки, потрібно чимало грошей.
Старе подружжя, за яким доглядала Таня, було дуже хворим. Воно щогодини потребувало ліків, перев’язок, зміни білизни. Дівчині доводилося на своїх плечах піднімати з ліжка сеньйора, пересаджувати у візок обважнілу сеньйору, мити їх, масажувати. Часто немічні просили Таню залишитися на ніч, і Альберто схвалював додаткове навантаження, бо платили за нічний догляд удвічі більше.
Весільна сукня
Після місяця каторжної роботи Таня відчула, що в неї почала боліти спина, терпли руки. Сказала про це Альберто. Наречений запевнив, що незабаром у неї буде медична страховка, і тоді вони з’ясують, у чому річ. Тим часом біль не минав, Таня почала приймати знеболювальне. Залишившись якось на ніч біля хворого подружжя, дівчина з тугою в серці обмірковувала своє становище. Розуміла: поки вона ще може рухатися і її не охопив відчай — потрібно повертатися додому. Але як? Отриману зарплату — близько тисячі євро, вона віддала Альберто.
Повернувшись вранці, стомлена Таня не застала вдома Франчески. Полегшено зітхнула: очевидно, до сеньйори навідалася подруга і повезла її на прогулянку до парку. Дівчина зайшла до вітальні і завмерла вражена: на дивані, осяяна ранковим сонцем, переливалася блискучими камінцями розкішна весільна сукня. «Ось і він — мій квиток додому», — блискавкою майнула думка.
...У магазині здивувалися, що наречена повертає сукню. «Вам дуже личить цей ніжно-персиковий колір, сеньйорито!» Утім, перехопивши засмучений погляд дівчини, без зайвих слів відрахували з каси належну суму. На столі у Альберто Таня залишила записку: «Дякую тобі за чудову весільну сукню, будь щасливим!»
Лідія ЛІСОВА.
Черкаська область.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
