У 1999 році я зареєструвалась приватним підприємцем. Зараз мені 40 років, тож виходить, що майже половину життя займалась корисним, особливо для села, бізнесом — інкубацією свійської птиці. Маю невеликий інкубаторій на 3000 яєць. Робота ця сезонна — три місяці на рік, але упродовж цих дуже напружених місяців доводилось працювати по 20 годин на добу. Це — без ніякого перебільшення. Таким чином, за три місяці набігало 1800 годин роботи без вихідних і свят.
Минулого року я прийняла на інкубацію 2224 яйця. 176 яєць були від своєї птиці, 50 яєць я купила для вдови бійця АТО, з яких передала їй безплатно 37 курчат. Із інших закладених яєць 1677 були із зародками, з них вилупилося 1147 пташенят. Загальний мій прибуток від їх реалізації становив таким чином 15572 грн. за три місяці. Але як підприємець я чомусь була включена до другої групи осіб, які отримують прибуток більше 5 млн. грн. на рік із можливістю залучення найманих працівників. Насправді я ніколи найманої сили не використовувала. Єдине — допомагав батько, але він виконував технічне обслуговування обладнання безплатно.
Після ухвалення останнього закону про держбюджет та запровадження інших відомих новацій друга і третя групи підприємців, якщо навіть людина не має доходу, повинні сплачувати щомісяця не менше 704 грн. єдиного соціального внеску. Якщо помножити цю цифру на 12, вийде, що лише у вигляді ЄСВ я маю заплатити більше половини одержаної за три місяці виручки. А ще ж інші податки та накладні витрати. Я підрахувала, що всі разом вони повністю «з’їдять» мій заробіток. Існує, щоправда, традиційний у таких ситуаціях вихід: значно дорожче продавати каченят і гусенят. Але люди за нинішньої скрути не готові платити більше 20—24 грн. за голову, тому я не можу різко піднімати ціну. До того ж саме завдяки доступним цінам на молодняк свійської птиці багато хто з односельців тримав її у значній кількості, з чого виходить, що я, якщо підніму ціну, негативно вплину на благополуччя багатьох земляків.
У ситуації, що склалася, я прийняла інше рішення. 28 грудня 2016 року я припинила свою підприємницьку діяльність. Стала безробітною. Відтак, з’явилося більше і підстав, і часу подумати про політику уряду щодо стратегії розвитку малого і середнього підприємництва в Україні. Та й не лише підприємництва, бо все у цьому житті взаємопов’язане.
Моя сестра Женя живе з родиною в Канаді. Вона також, як і я донедавна, — приватний підприємець, але в іншій державі. За її словами, канадський підприємець, котрий створив власну справу і заробляє не більше 36 тис. доларів на рік, може працювати без реєстрації. Щоправда, раз на рік повинен звітувати про свої економічні здобутки. Річний дохід підприємця до 11 тис. доларів у Канаді взагалі не обкладається податком — його утримують із коштів, які перевищують цю суму. Окрім цього, 2 тис. доларів неоподатковуваного мінімуму додається на кожну дитину. У Жені двоє дітей, і це означає, що із її річного заробітку підприємця не оподатковується 15 тис. доларів. Один з їхніх дітей ходить до спортивного гуртка, і за це додають ще 500 доларів. Існує купа інших пільг для підприємців, котрі започаткували власну справу. Запроваджуючи їх, канадський уряд реально, а не теоретично дбав про розвиток підприємництва та створення нових робочих місць. Діють також різноманітні пільги для волонтерів, особливо для тих, що працює у соціальній сфері та екології. Ця тема для мене як волонтера також важлива, бо наша держава, переживаючи надзвичайно складний період у своєму житті, могла б і тут скористатися досвідом цивілізованого суспільства.
Наталія САМАРДАК.
с. Нижня Сироватка
Сумського району
Сумської області.
P. S. Наталія Самардак — героїня недавньої публікації в «Голосі України». Матеріал про родину волонтерів із Сумщини називався «З кожного по крихті» і був опублікований у № 9 за 18 січня. Наташа була учасницею Революції Гідності, а після Майдану, коли сусідня держава розв’язала проти України війну, вона разом з іншими членами родини — батьком Олексієм Пилиповичем, мамою Валентиною Іванівною та сестрою Женею — допомагає бійцям на передовій. За два з половиною роки Самардаки зібрали у своєму селі не менше 30 тонн продовольчих вантажів — усього 34 партії овочів, фруктів, тушкованки, сала, варення, соків, консервації та інших продуктів. Все це було відправлене в зону АТО. У допомогу воїнам родина вкладала і власні кошти, але як буде тепер? Олексій Пилипович вже давно одержує мізерну пенсію, а Наталія Олексіївна взагалі залишилась без засобів до існування. Життя таке багатолике, що в ньому переплітається буквально все, у тому числі — і зміни в оподаткуванні фізичних осіб-підприємців з потенціалом волонтерських зусиль.
Володимир ЧЕРНОВ, власний кореспондент «Голосу України» в Сумській області.
