«Я — громадянин Росcії. Мені боляче й соромно. У мене все...», «На ренТБ зараз фільм про нас — «Вторгнення», «Світла пам’ять капітану Кизило Андрію (02.05.1993 р.н.); молодшому сержантові Бальченку Володимиру (04.01.1992 р.н); солдатові Оверченку Дмитру (24.01.1989 р.н.); сержантові Крижанському Володимиру (24.03.1982 р.н.)... У цей момент вогонь триває. Йде війна Російської Федерації з Україною. Як вам спиться, пітерці?»... Такими постами в соцмережах діляться самі росіяни. У тисячний раз доводячи й показуючи своїй «рідні незрячій»: російські орки на Донбасі стріляють, прикриваючись спинами мирних українців, з території РФ тоннами нон-стоп надходить озброєння кремлівським найманцям. Доводячи й сподіваючись, що росіяни знімуть кокошник «віримо путіну» і відчують відповідальність або хоча б просто висловляться, вжахнуться, засудять, не захищаючись стіною «поза політикою». І не будуть поза зоною совісті.
Антифашистська хода в Москві.
Тетяна ЛЕЙША (Санкт-Петербург, економіст, пенсіонерка):
— Російська пропаганда настільки незграбна й нерозумна, що я не уявляю, як можна її сприймати всерйоз. Дуже шкода, що методи маніпуляції й зомбування, до яких вдаються російські ЗМІ, виявляються ефективними для більшості росіян. Я слухала, як виступали українці й російські патріоти України на Майдані і яку нісенітницю несли наші пропагандисти. Я вмію правду відрізняти від брехні. Звичайно, українське коріння теж впливало. Моя бабуся з України й похована у Львові. У ранньому дитинстві, коли мені було три роки, вона мене відвезла в Україну. Я була в селі Копачівка Хмельницької області півроку. Я раніше почала сприймати Україну, ніж свою країну і своє місто, тоді Ленінград. Потім бувала у Львові, Трускавці. Зовсім трохи в Києві й Житомирі. Але оскільки ранні дитячі спогади закладають у людині щось дуже важливе, ніби основу, то Україна стала, як Батьківщина. Я не ходила в дитячий садок, а сиділа з бабусею вдома, вона постійно ставила платівки, українські пісні.
Часто Гнатюка, «Черемшину» і «Рушник». Я на цих піснях виросла.
Українці дуже працьовиті, привітні люди. Яскраве сонце, смачна черешня, красиві будинки, багато квітів... Це загальні враження. У Прикарпатті була, там так красиво! І дуже смачні українські страви.
Хочеться, щоб у такій гарній країні із чудовим кліматом люди жили щасливо. Побажання миру, якнайшвидшого закінчення війни на Донбасі й вигнання звідти терористичних військ. Повернення Криму. Українським військовим здійснити цілковитий контроль над кордонами України. Після завершення всіх воєнних дій — відновлення й подальший успішний розвиток промисловості та сільського господарства, туризму. Щастя й благополуччя всім народам України!
Олексій САЛМІН (Міас, гірничий інженер):
— Після заборони в Україні радіостанції «Дождь» прочитав статтю. У ній українець різко каже про «незгодних» росіян, інтелігентів, що входять в умовні 14 відсотків. Суть претензії така: за те, що Росія творить з Україною, найбільшу відповідальність несуть не ватники й колоради, а саме ті, хто, все розуміючи й підтримуючи Україну, не перешкоджає злочинам своєї влади. Цілком згоден з автором. Одне «але». Цей докір житель XXІ століття (Україна) висуває жителям XX століття (Росія). Росія — правонаступник СРСР. Вона ним і залишилася. Трішки стиснувшись. Умовно кажучи, замість Грузії та Азербайджану — Дагестан і Чечня. Замість азіатських республік — Тива та Калмикія. Замість країн Балтії — Татарія тощо. У тому СРСР була агресія проти Фінляндії, Польщі, Угорщини, Чехословаччини. Радянські люди воювали в Африці, Кореї, В’єтнамі. Жителі Західної України, Латвії, Грузії та Узбекистану гинули у всіх цих конфліктах, а ще й в Афганістані, розуміючи, що це агресія, що це незаконно й неправильно. Виконували наказ без обговорення. Чверть століття країни Балтії, Україна, Грузія більшою чи меншою мірою дрейфували в бік прогресу, закону, демократії. Росія тупцювала на місці й задкувала. Вона залишилася на позиції «підкоряюся без роздумів». Є мінеральні й природні ресурси для шику верхівки і є хліб із чаєм для мас — і норм! Навіщо прагнути до прогресу? І так зійде! СРСР був болотом, нова Росія — болото. Як лаяли владу на кухні, так і продовжуємо. Як ішли воювати й убивати за злочинним наказом, так і йдемо. Як були інфантильними дітьми, так ними й залишилися. Крик душі дорослого українця завис у повітрі. Діти (росіяни) не хочуть розуміти, мають коротку пам’ять, не розвиваються й не прагнуть щось змінювати. Реальність така: Росія — країна «глухих», розмова «на рівних» України—Росії відбудеться ще нескоро. Сила — у правді. Вирішуватиме історія, повільно, але впевнено.
Сергій КОЛУНОВ (Тольятті, фрілансер):
— Українці, Вам і бажати нічого не буду. І так усе ясно: Переможете! З вами весь світ і частина росіян. А своїй країні вже й бажати марно.
Ізабелла МЕЛЬЯНЦЕВА (Санкт-Петербург):
— Згодом добрі відносини між нашими країнами налагодяться. Але для цього в Росії повинно багато чого статися. Совість не в усіх пропала. Насправді дуже багато людей підтримують Україну. Але й занадто багато — елементарно одурманені.
Я ось пересварилася з дуже багатьма старими знайомими. Але й придбала багато друзів. А моя знайома із Фейсбуку робить шикарний сир під Києвом. Обов’язково заїду до неї, поласую!
Мирного неба вам, українці! І бажаю побудувати гідну, справедливу державу й жити в ній у достатку!
Олексій ДЬОМІН (із Владивостока, живе в Москві, офіцер запасу ВМФ РФ):
— Я — людина, що живе на Ленінському проспекті столиці країни, де ставлять пам’ятники Сталіну, що оберігає темношкіру внучку від побутового расизму, не маю ні найменшого права навіть заїкатися про гасла, демонстрації й героїв країни близької, але іншої. Люди, що святкують день народження Сталіна у своїй країні, обурені, що в іншій відзначають день народження Бандери.
Один із далеких майже родичів бере участь у будівництві Керченського мосту і, за свідченням близьких людей, отримує непогану зарплату. Моя спроба обговорити законність зведення споруди не вдалася через діаметрально протилежні думки на цю історію і ризик поглибити відторгнення сімейних уз. Чув, що Україна запропонувала РФ матеріальний компроміс, на який Росія, мабуть, не піде, тому що в цьому разі порушення міжнародних правових норм мізерне порівняно з уже скоєними злодіяннями. Чи є вихід із глухого кута, крім радикального? Раніше, в Судетах, окупанти не будували нічого схожого й цієї проблеми не сталося. Маразматичний клубок дедалі тугішає.
Дві новини одного дня: Путін назвав віроломством затримку двох російських військових на кордоні з Україною в Криму; у Держдумі обіцяють відповідні заходи, якщо Євросоюз почне якось обмежувати російські державні ЗМІ. Чомусь згадав Бродського: «Якщо Євтушенко проти колгоспів, то я — ЗА». А ще героїню Ахеджакової у «Службовому романі»: «Значит, хорошие сапоги, надо брать...».
У зв’язку із забороною в Україні «Дождя» через згадування Криму російським у мене виникло запитання до вітчизняних, і не тільки, правоохренітєльних органів. При цьому «Дождь» не може робити інакше, бо тоді він порушуватиме Конституцію РФ, тому що за нею цей «острів» — у складі Росії. От я особисто вважаю, що ця територія моєю країною цинічно й відверто вкрадена й нині перебуває В НЕЇ всупереч міжнародним правовим нормам. Чи є мої судження порушенням конституції РФ і хто в такому разі має більше підстав мене «закрити»? Україна, не пускаючи мене до себе, чи батьківщина, вважаючи відщепенцем?
В Україні була річниця Революції Гідності, але якщо судити з рашаТБ, то можна подумати, що три роки тому щось сталося в нас. Так, сталося жахливе: переважна більшість укушених телевізором слухняно втратили розум. Хочеться крикнути: відстаньте, нарешті, від України, Америки, Грузії, Туреччини, Європи, Сирії,.. залишіть у спокої всіх за периметром нашої величезної зараженої території, перестаньте плюватися своєю отрутою, продовжуйте вставати з колін і пишатися собою, але всередині. Адже перш ніж лікувати хворобу, її потрібно локалізувати. Нехай нешвидко, але, може, вилікуємося?!
Євген ЛЕБЕДЄВ (Ковров Владимирської області, правозахисник):
— ЕРеФія розвалиться на безліч суб’єктів і прилеглі до України ввійдуть до складу України. А такі, як Моторола, вимруть, як таргани. Україна — це Майбутнє Росії. Тому що тільки в Україні Росіяни зможуть вважати себе Росіянами, а не Росіянцями. Я живу в Росії з 1979 року (народився) і бачу «це» на власні очі. Мені соромно, що мене називають Росіянином і ототожнюють із 140 мільйонним бидлом. Я всім кажу: не називайте мене Росіянином, я якої завгодно народності, але не Росіянин. Цей «прикметник» для мене — образа. Слава Україні! Героям слава!
Артем КЛИМОВИЦЬКИЙ (Вологодська область, мисливець і рибалка):
— Моє головне бачення: Україна повинна боротися за свою територію! Учора відібрали Крим, сьогодні можуть увесь Донбас, так по трішки всю Україну Москва й відбере. Хоча поміркуйте самі: навіщо Росії все нові території, коли за межею бідності живуть майже 20 мільйонів росіян? Росії потрібен хаос. Думаєте, Путін тільки з Україною воює? Ні. Він і зі своїми громадянами воює! Усі гроші від природних ресурсів, податки простих росіян ідуть на війну. Але ж він зі своєю «Єдиною Росією» обіцяв усі гроші від природних багатств народу! Забули росіяни... Пробачили. І обман, і злидні, і безіменні могили. Натомість «крымнаш», «дедывоевали», «всюдуфошизды», «никому не простим» (гарного життя)... А знаєте що ще страшно? Страшно говорити правду. І страшно її не сказати!
Українці повинні захищати свою територію, інакше завтра будуть під російським прапором. Цей чекіст кедебешний півсвіту в страху тримає, а в підсумку хто відповідатиме за злочини Кремля? Усі росіяни!
Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Фото Василя ПЕТРОВА.
