Прочитавши в «Сім’ї» за 26 січня розповідь Лідії Лісової «Вийти заміж за італійця», вирішила описати й свої враження від подорожі до Італії.
Емоційні і гостинні
Зі своїм другом Адріано познайомилася, коли почала вивчати італійську мову. Після кількох місяців спілкування у Skype вирішили зустрітися в Україні. Адріано був вражений величчю Дніпра, енергетикою Печерської лаври, архітектурним розмаїттям Львова, могутністю Карпат. Був у захваті від доброзичливості та відкритості наших людей, різноманіття і щедрості української кухні. У країну, в якій іде війна, їхав із острахом. А повертався із думками, що хотів би залишитися тут жити!
На знак подяки Адріано надіслав мені запрошення до Риму. Там показав собор Святого Петра із куполом, над яким працював Мікеланджело, Колізей — найбільший амфітеатр, численні імператорські базиліки. Італійці зуміли зберегти все у первозданному вигляді. Часом складалося враження, що з-за повороту виїде колісниця...
Приємним було знайомство і з батьками Адріано. Це відкриті, щирі й надзвичайно емоційні люди. Вони пригощали мандаринами і лимонами, які вирощують у «саду» на балконі разом із яскравими квітами.
Наслухавшись про заощадливість італійців, я сподівалася, що під час подорожі нарешті влаштую розвантажувальні дні й трішки схудну. Але не вдалося... Бо складно відмовитися від артишоків у м’ятному соусі, пасти з креветками чи лентіке (сочевиці по-італійськи), без якої там не уявляють новорічний стіл, як у нас без олів’є.
Додому я поверталася сповнена вражень і приємних спогадів. Проте, очікуючи на літак, почула й невеселі історії від наших дівчат, назву їх Оля і Катя. Обидві познайомилися з хлопцями через Інтернет, якийсь час спілкувалися і приїхали на зустрічі до Італії.
Намагався втекти
Оля зі своїм другом Тадео поселилися у заброньований на 5 днів двомісний номер. Разом весело проводили час, милувалися історичними пам’ятками Риму, ходили по кафе. Та на четвертий день її друг почав збирати речі, мовляв, отримав повідомлення, що з мамою погано, йому терміново потрібно заїхати додому, а завтра він обов’язково повернеться... І тут у Олі спрацювала інтуїція: «Стоп! А хто ж платитиме за розкішний номер, якщо він завтра не повернеться?!» Вона сказала, що хоче переїхати в одномісну кімнату, а за 4 дні проживання переконливо наполягла розрахуватися. Тадео страшенно обурився. Платити погодився лише навпіл. Більше дівчина його не бачила і не чула...
Перетворився на дикуна
Катя з Антоніо спочатку листувалися, а потім спілкувалися у Skype не один рік, допоки вона зважилася на подорож до Італії. Кілька днів пролетіли, мов у казці... І тут СМС: «Забирай свої речі і вибирайся з номера! Я не хочу тебе більше бачити!»
Допоки Катя шукала інше житло, її обранець повернувся. З чемного хлопця він перетворився на дикуна. Був чи то напідпитку, чи під кайфом. Він несамовито кричав, погрожував, розкидав речі. А щоб геть допекти, схопив тональний крем і вичавив його на одяг дівчини. Посеред ночі їй довелося викликати таксі і їхати до іншого готелю. Катя працювала у туристичному агентстві, об’їздила півсвіту. Але у цій ситуації розгубилася й забула, що їй слід було викликати поліцію.
Чула й протилежні оповіді про шляхетність італійців.
Друг для подорожей
Світлана мешкає й працює в Одесі. А відпустки і тривалі вихідні проводить у подорожах. Зі своїм другом Франческо знайома вже десять років. Він — обізнаний мандрівник й охоче ділиться своїм досвідом зі Світланою. А вона у захваті від його гостинності та шляхетності. Франческо показав їй вишуканість Венеції, мистецтво Флоренції, велич Рима. Щоразу нові враження. Об’їздивши Італію, вони почали зустрічатися в Празі, Берліні, Парижі...
Був господарем, а став чоловіком
Надія приїхала на заробітки до Італії ще у 90-ті — з безвиході. Сама ставила на ноги двох дітей, а викладацької зарплати ледь вистачало на харчування. Як не болісно було, та залишила дітей на бабусю і подалася у чужий світ. Подруга допомогла влаштуватися до заможних сеньйорів доглядальницею. Дружина сеньйора важко хворіла, тож опікувалася нею вдень і вночі. Через кілька років сеньйора померла. А Надія залишилася як хатня працівниця.
Придивившись до красивої, освіченої і роботящої жінки, сеньйор невдовзі запропонував їй... одружитися. І тепер вони мешкають у старовинному палаццо. Їсти вдома не готують, щоб парами не зіпсувати рідкісну оздобу стін і стелі. Харчуються виключно у ресторанах або замовляють готові обіди додому. Коли ж Надія сумує за українським борщем, то йде на подаровану чоловіком окрему квартиру і там куховарить. Там само зустрічається зі своїми подругами-заробітчанками з України.
А донька й син за цей час виросли і вже мають своїх дітей. Тепер вони разом із онуками приїжджають до бабусі на відпочинок. Цю історію й переповіла донька Надії, яка саме поверталася з гостин.
Отже, люди всюди різні: і в Україні, і в Італії...
Мал. Миколи КАПУСТИ.
