104 роки для історії — одна мить, а для людини — нереальний, неймовірно довгий і тернистий шлях. І для Анастасії Терентіївни ФІЛЮК — найповажнішої жительки Голованівська, яка народилася у січні 1913-го, — це все її життя.


З нагоди іменин до довгожительки завітали заступник голови Голованівської районної ради Дмитро Рокотчук, перший заступник Благовіщенського об’єднаного управління Пенсійного фонду в області Людмила Цилюрик та завідувачка відділення соціальної допомоги вдома Інна Дереляк (на знімку).

 


«Вклоняємося вашій життєвій мудрості, багатому досвіду, незламності перед воєнними лихоліттями та труднощами післявоєнної відбудови», — сердечно привітали гості поважну землячку. Подякували їй за багаторічну самовіддану працю, побажали міцного здоров’я і благополуччя ще на довгі роки та вручили подарунки. Натомість героїня поділилася з гостями спогадами.


Анастасія Терентіївна має за плечима нелегку долю. Народилася вона в родині робітників. Коли маленькій Насті виповнився рік, батько вирушив на Першу світову війну, де потрапив у полон і пробув там цілих сім років. Мати була змушена ходити до пана на роботу, тяжко працювати, адже на її плечі ліг обов’язок прогодувати сім’ю. Повернувся батько в 1921-му — і сім’я зажила набагато краще, адже робочих рук стало вдвічі більше. Та тяжкі 1930-ті знову завдали родині гіркоти. Їх розкуркулили, і всі продукти вилучили посіпаки влади. А вижила родина тільки завдяки таємним запасам макухи.


У 1936 році Анастасія Терентіївна зустріла свою долю — звичайного сільського хлопця-робітника Костянтина. Незабаром у родині знайшовся первісток, та недовго подружжя тішилося сімейним щастям. Страшна Друга світова війна залишила свій відбиток: маленьким хлопчиком син потрапив під снаряд, у результаті чого залишився інвалідом на все життя. Крім того, ті страшні події розлучили подружжя: чоловік вирушив на фронт, а дружина — працювати в колгосп.


Вдалою для родини Філюків видалася аж друга половина 40-х. У 1947 році доля подарувала їм сина Івана, у 1949-му — Олексія, у 1951-му — Надійку, а в 1953-му — наймолодшого Володимира.


Усе життя героїчної матері та жінки пройшло в активній роботі та постійному русі. І нині хотіла б ходити, та вже ноги не носять, а раніше прокидалася вдосвіта, тримала господарство, поралася в городі, встигала доглянути своїх п’ятьох дітей і... ніколи не скаржилася на життя. Філюки не лише виростили та виховали п’ятьох прекрасних дітей, а й кожному дали освіту (що було в ті часи непросто), підтримували, як могли.


Важко уявити, але ще кілька років тому Анастасія Терентіївна активно поралася по господарству, ходила за покупками — аби тільки допомогти рідним та полегшити їхнє життя. Вона й нині — берегиня великого роду, в якому — численна кількість онуків, правнуків і вже навіть праправнуків. Доброзичливість, любов та оптимізм не покинули її серця. Анастасія Терентіївна прожила тяжке життя, але воно її не зчерствило. Завжди була чесною, ніколи не сварилася, а брала мудрістю та добротою. Частенько всю вулицю пригощала домашніми ласощами, підтримувала теплі стосунки, тому сусіди та знайомі й нині навідуються до неї та цікавляться її здоров’ям. Жвава, невтомна, привітна, доброзичлива і гостинна — такою була все життя і залишається у 104 роки Анастасія Філюк.


І головний секрет свого довголіття вбачає у любові: до землі, що годує, до сонця, до праці, до пісні, до людей — знайомих і незнайомих. Бо в цьому її щастя — дарувати світу свою любов.

Голованівськ Кіровоградської області.


Фото автора.