Яблуневе кохання моє,
Мрій суцвіття дурманить і радує.
Я про вчора тобі не нагадую.
Ти сьогодні у мене є...
...Це рядки з вірша поетеси Тетяни Череп-Пероганич. Народилася вона на Чернігівщині у сім’ї сільських учителів та пройшла довгий шлях до омріяного щастя. І це виплекане щастя настільки концентроване та світле, що і від спілкування, і від її творів залишається свіжий присмак радості буття. Як може бути інакше, коли займаєшся улюбленою справою, а поруч по життю крокує до мозку кісток твій чоловік, який ладен втілювати всі твої задуми.
«Я вимріяла собі такого чоловіка»
Але не завжди так було. Тетяна віршувала ще зі школи. Видала першу збірку, мріяла, що шлях до успіху буде легким та світлим. Та у 20 років вона залишилась сама із сином на руках, і почалося зовсім інше життя.
Тетяна: «Коли розлучилася з першим чоловіком, Віталій був зовсім маленьким. Я була йому і за маму, і за тата. Переїхала до Києва, працювала на двох роботах, вела весілля (це відволікало від особистого) і багато писала. Але збірок довго не видавала — мамі, яка сама ростить дитину, не до книг. У більшості своїй твори того часу плаксиві, сумні. Ото вночі виплачуся у поезії, а вранці йду, усміхаючись. Я знала, що все неодмінно зміниться на краще. Просто чекати довелось довгенько. Коли ми вже були з Юрою і я йому показала стос написаного, він за голову схопився: «Так це ж треба негайно друкувати!»
І в цьому весь її Юра — дієвий, всерозуміючий. Нарешті поруч була опора і підтримка, і збірки посипались одна за одною. Не дивно, що Тетяна також стала автором рубрики «Мистецька родина» в одній із газет, адже саме такою є її сім’я із Юрієм Пероганичем, громадським діячем у сфері ІT та засновником ГО «Вікімедіа України». Та найголовнішим спільним твором для подружжя став син Богданчик. Тетяна навіть почала писати для дітей, чого раніше за собою не помічала. І вже разом із сином народився мистецький веб-портал «Жінка—УКРАЇНКА».
Тетяна: «Коли я була в «декретній відпустці», не знала, чим себе зайняти. Мене оточує багато чудових творчих подружніх пар, які спільно формують українську духовність через власні родини, життєві приклади і великий талант. От і придумали цей проект. А в ньому відкрили Україні і світу багато нових імен — співаків, літераторів, народних умільців. Та про кого ми тільки не розповідали. Спочатку лише про жінок, а потім до нас почали надсилати матеріали чоловіки. Розповідаємо про всіх, але назву вирішили не змінювати».
Тетяна і є тією жінкою-українкою: натхненною, щедрою, душевною. І любов, із якою створювався цей проект, дала свої плоди: минулого року подружжя отримало першу спільну нагороду — Міжнародну літературно-мистецьку премію ім. П. Куліша.
Юрій: «Я просто в захваті від таланту моєї дружини, від її інтелекту, від тих образів, які вона народжує».
Тетяна: «Мені приємно, що Юра так ніжно ставиться до моєї поезії — знає чимало напам’ять! З цим пов’язана дуже цікава історія. Є така традиція у літературному колі: щороку на День Незалежності здійснювати сходження на Говерлу. Позаторік погода раптом зіпсувалася, і коли ми дісталися до Говерлянки, наш провідник відправив усіх жінок назад. Шлях продовжили лише декілька поетів і мій Юра. Коли вони повернулися, друзі кажуть: «Не переживай, Таню, твої вірші на Говерлі прозвучали!» Я була зворушена».
«Для щасливого шлюбу важливо мати «коротку пам’ять»
Як сталося, що люди співпали, ніби шматочки пазлу? Як зізнаються самі Пероганичі, вони сім’ю створили дорослими, коли багато чого за плечима. Тому враховували минулі помилки і намагаються їх уникати. Тетяна — генератор ідей, а от втілювати їх у життя — це прерогатива чоловіка. Тетяна — дуже емоційна, запальна, як і всі поети, людина Космосу. Юрій, навпаки, виважений, спокійний. Звісно, бувають і творчі суперечки.
Тетяна: «Щойно я запалю вогонь, Юра його одразу ж намагається загасити. Тому в нас майже немає пожеж. Ще маємо дієвий рецепт: для щасливого шлюбу важливо обом мати коротку пам’ять».
А ще вони обоє легкі на підйом. Багато подорожують. Часто — із 22-річним Віталієм. Він — мамина гордість: і спортом займається, і власну родину будує, і таємно від мами віршує! І обов’язково — разом із уже чотирирічним Богданчиком, з яким вони об’їздили майже всю Україну, адже на всіх літературних заходах із нетерпінням чекають на творче подружжя.
Є у них улюблені місця. Наприклад, Богуслав. Ним Тетяна з Юрою гуляли ще на початку своїх стосунків, насолоджувалися краєвидом і Россю. Це місто їх зблизило і ніби благословило. Або ж Миргород, який дуже сподобався Богданчику, хоча вони провели там усього 3 дні. Богдан усе пам’ятає, дуже непосидючий і розвинений хлопчик. І більше «татів син». У них свої чоловічі справи: на гуртки ходять, роботів-трансформерів колекціонують, англійську вчать. А нещодавно Богдан сказав, що як виросте, то буде... татом.
Тетяна: «Я не проти, якщо таким татом, як у нього!»
Юра: «Ніколи не думав, що мені буде так цікаво з дитиною. Він часом ставить дуже цікаві запитання: «Чому небо синє?» або «Чому українців мало?» І разом поміркувати, розповісти сину щось, пояснити — це найголовніша діяльність у моєму житті. Я завжди знайду для цього час».
Тетяна: «Я вимріяла собі такого чоловіка, як Юра. Доброго, розумного, зі світлою душею. Кожна жінка заслуговує на щастя. Головне — ніколи не тримати серце на замку, не сидіти і не ремствувати на життя. Так, важко, так, непросто, але піднімайся і йди, мрій і втілюй — і все в тебе буде. А інакше — ніколи і нічого! В подружжя взагалі одні крила на двох, тоді вони рухаються в одному напрямку, а не врізнобіч. У книзі «Іриси для коханого», яку я присвятила чоловіку, є така історія про щастя: «Відро щастя вдягнула на голову і ходжу. Вважайте пришелепуватою. Але я просто щаслива від свого щастя... Скільки сліз дощами пролилося, скільки невдач громами відгриміло... І вже не було бажання вірити, і вже не йняла віри в те, що мрії можуть здійснюватися. Але Бог чує, коли до Нього звертаєшся. Якось попросила нарешті відвести від мене лихо, і тоді на порозі долі побачила тебе з відром у руках, з якого аж вихлюпувало щастя».
Фото з домашнього альбому.
