Сьогодні в Україні відбувається активний процес реформування юридичної освіти. Стратегічним документом у цій царині має стати «Концепція вдосконалення правничої (юридичної) освіти для фахової підготовки правника відповідно до європейських стандартів вищої освіти та правничої професії», проект якої розміщено на сайті Міністерства освіти і науки України. Основне завдання із підготовки юридичних кадрів, відповідно до концепції, має належати правничій школі.

Перед вищими навчальними закладами, які здійснюють підготовку фахівців за напрямом «Право», стоїть завдання не лише забезпечити студента професійними знаннями юриста, а й сформувати низку професійно значущих та соціально необхідних особистісних якостей правознавця (фахових компетенцій правника). Їх зміст та перелік залежить від класів професійних завдань, які входять до видів діяльності правознавця у тій чи іншій галузі юридичної професії.

У межах узагальненого об’єкта професійної діяльності юриста, поряд з консультативними, правоохоронними, правозахисними, експертно-аналітичними професійними функціями, в умовах вдосконалення правничої освіти дедалі більшої гостроти набувають правопросвітницькі і правовиховні завдання, які потребують фахових компетенцій у сфері науково-педагогічної та правопросвітницької роботи.

Зазначимо, що навчальні програми підготовки студентів спеціальності «Правознавство» майже всіх вищих навчальних закладів України, які надають відповідні освітні послуги, передусім орієнтовані на формування компетенцій у сфері класичної практично-прикладної діяльності правника: суддя, адвокат, прокурор, нотаріус, юрисконсульт. Що є логічним, бо забезпечує конкурентоспроможність випускника на ринку праці, де потенційний роботодавець зазвичай акцентує увагу на тих його знаннях та вміннях, які відповідають традиційній професіограмі юриста. Відповідно, у вишах формування науково-педагогічних, правопросвітницьких компетенцій вважається другорядним: зазвичай усе обмежується викладанням короткого спецкурсу з педагогіки та психології на молодших курсах, а також методології наукових досліджень на магістерському рівні навчання.

Система підготовки правників, як вказано у концепції, спрямованої переважно на забезпечення функціонування державного механізму, передбачає вивчення дисциплін кримінально-правового й адміністративно-правового блоків, проходження практики у відповідних державних установах. Думається, що проблеми у судовій системі, яка з такими труднощами піддається реформуванню, загальний правовий нігілізм, який панує у суспільстві, багато в чому пов’язані з системою підготовки правничих кадрів, що вийшли з системи, побудованої переважно на засадах позитивного права.

У державних стандартах підготовки юридичних кадрів, які так і не було затверджено і вони залишилися на рівні проекту, мало місця відводиться предметам філософсько-правового, етичного змісту, не говорячи про предмети юридично-психолого-педагогічного спрямування.

Підготовлені і виховані у такій системі координат кадри, відпрацювавши у правоохоронних органах, судах, на інших державних посадах, вийшовши на пенсію й отримавши наукові ступені під час роботи, часто опиняються у студентських аудиторіях чи у шкільних класах, викладаючи правничі дисципліни. Не важко здогадатися, який «дух права» несуть такі кадри.

На сьогодні викладання правознавства в кращому разі здійснюють учителі історії, що дісталося нам у спадок від «радянської шкільної парадигми». Однак такі фахівці не мають спеціальної юридичної підготовки, не володіють достатніми знаннями правової системи держави, здатністю розуміти природу всіх юридичних процесів та донести ці знання та вміння до учнів, гарантувати державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки у цій сфері.

Уваги потребують і вишівські курси правознавства та інших правознавчих дисциплін, які викладаються для студентів неюридичних спеціальностей. Для формування навичок у цих питаннях у вишах викладають семестрові курси з окремих правових дисциплін для студентів різних спеціальностей. Залучити до викладання таких навчальних дисциплін докторів чи кандидатів юридичних наук складно, оскільки йдеться про підготовку фахівців, не пов’язану з вищою юридичною освітою. Тому на практиці ведення таких дисциплін доручають викладачам, які не атестовані з юридичної спеціальності. Насправді з виконанням такого навантаження, як і веденням правознавчих курсів у школах, коледжах тощо, значно ефективніше може впоратися магістр права, який, поряд з класичною юридичною освітою, здобув спеціальну психолого-педагогічну та методичну підготовку.

Не зайвим було б згадати й проблему психолого-педагогічної підготовки кадрів вищої кваліфікації. На сьогодні підготовка науково-педагогічних кадрів у межах аспірантури не передбачає обов’язкового додаткового професійного розвитку в питаннях педагогіки та методики викладання. У результаті вчорашній аспірант, здобувши науковий ступінь за юридичною спеціальністю, потрапляє до студентської аудиторії, маючи у своєму арсеналі знання з педагогіки фактично в обсязі семестрового навчального курсу та, в ліпшому разі, незначну аспірантську практику ведення семінарських занять. Викладачі виявляються не обізнаними з вимогами до методичних матеріалів (навчальних програм, робочих програм, методичних вказівок), з азбукою складання навчального плану підготовки студентів. Це ставить на часі питання про запровадження обов’язкових спеціальних дисциплін з юридичної педагогіки та юридичної психології для аспірантів правознавчих спеціальностей.

Фактично єдиним в Україні на сьогодні ВНЗ, який уже реально, за власної ініціативи і досить результативно виконує це важливе завдання, є Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. Факультет політології та права, що діє в структурі цього університету, вже протягом майже 25 років здійснює підготовку студентів спеціальності «Правознавство».

Особливу роль у професійному становленні студентів відіграє їх навчання в «Українській школі законотворчості» в Інституті законодавства Верховної Ради України, де вони проходять спеціалізований навчальний курс із законотворчості поряд із народними депутатами України, співробітниками апарату Верховної Ради України, посадовими особами органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Під час навчання за навчальними магістерськими програмами «Законотворча діяльність», «Європейське парламентське право» студенти вивчають національну законотворчу практику, досвід зарубіжних країн, вимоги до законотворчої діяльності, її стадії, види, способи, методи, беруть участь у різних науково-практичних заходах. Отримані студентами в процесі такої підготовки загальні знання і вміння сприяють вирішенню аналогічних практичних завдань у сфері їхньої професійної діяльності та написанню магістерських робіт.

Специфікою підготовки правознавців у НПУ імені М. П. Драгоманова є педагогічно-правознавча складова в змісті навчальної програми студентів, поряд зі стандартним набором нормативних юридичних дисциплін.

Студенти проходять педагогічну практику в школах і ліцеях (бакалавр, спеціаліст) або на профільних кафедрах факультету (магістр), під час якої практикують викладання основ правознавства в школі, юридичних дисциплін в університеті, а також беруть участь у розробленні методичних матеріалів з відповідних навчальних курсів. Студенти проходять педагогічну літню практику в ролі вожатих у дитячих таборах відпочинку, що дає можливість пізнавати реальні проблеми правового виховання і навчання дітей, осмислювати важливість їх вирішення на рівні суспільства, що істотно впливає на правосвідомість майбутнього юриста.

В умовах сучасного суспільства вища юридична освіта потребує спеціалізації. Практиці потрібен юрист вузької, поглибленої спеціалізації, адже обсяг правових знань на сьогодні настільки великий, а їх диференціація настільки широка, що вся система правових знань стає недоступною для осягнення кожним правником. Тому вища юридична освіта має бути систематизована і структурована не лише за рівнями знань, а й предметно.

Існують два шляхи вирішення питання спеціалізації. Перший — запровадження сертифікованих магістерських програм, де перелік магістерських програм затверджено на державному рівні. Другий, на нашу думку, прогресивніший — за прикладом європейських держав надати прерогативи у виборі магістерських програм та визначенні їх змісту самим університетам, що обумовлюється специфікою вищого навчального закладу, кваліфікацією та науковими інтересами викладацького складу, відповідає фаховому спрямуванню наукової школи, сформованої у відповідному університеті як науковому осередку.

Враховуючи викладене, для досягнення результативності з огляду на важливість згаданих проблем для всього освітнього середовища (загальної освіти, вищої юридичної освіти та підготовки кадрів вищої кваліфікації), на нашу думку, необхідне запровадження відповідних програмних заходів на державному рівні:

— визначити Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова як базовий ВНЗ для підготовки за державним замовленням викладачів права на базі підготовки студентів за напрямом «Право» з додатковою кваліфікацією викладача правничих шкіл;

— здобуття для осіб з вищою юридичною освітою додаткової кваліфікації «Викладач вищої школи» за спеціальністю 8.18010021 «Педагогіка вищої школи».

Також вважаємо за необхідне до переліку правничих шкіл, які можуть вести підготовку правника в Україні, мають статус науково-дослідницьких і належать до сфери компетенції Міністерства освіти і науки України, поряд з класичними університетами, профільними університетами, приватними вищими навчальними закладами долучити національні університети.

 

Богдан АНДРУСИШИН,
доктор історичних наук, професор, декан факультету політології та права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.