У цьому матеріалі ми наводимо витяги з повідомлень, які надсилають нам до редакції наші співвітчизники, що залишилися на окупованій території.
— Проблем із мобільним зв’язком у нас лише збільшується, — пише житель Алчевська Сергій Г. — Місцева «влада» після того, як «віджала» обладнання «Київстару» і «Lіfe», вже майже як два роки на їх базі створила свого оператора. Хоча по ньому далі Луганська й не подзвониш. Єдиний, хто ще тримається, то це «МТС». Його хоч і перейменували на «Vodafone», але досі жартома називають «Московською Телефонною Станцією» (МТС). Хтозна, можливо, це й рятує цього оператора від «націоналізації». У нас останнім часом «у тренді» все московське...
Однак уся техніка потребує ремонту, до того ж регулярного. А от із цим завжди проблема. Зрештою в останній тиждень червня зв’язок «ліг» практично повністю. Навіть пішли чутки, що з 1 липня його взагалі обріжуть. Але 
2 липня спочатку змогли відправляти СМС, а потім і телефонувати. Народ каже, що українській компанії вдалося через своїх російських акціонерів домовитися про те, що на непідконтрольну територію приїдуть специ з «материкової» України і підлатають свою техніку. Щоправда, як довго це обладнання ще протримається, невідомо...
— Ми давно вже не знаємо, як тут житимемо далі, — пише жителька окупованого міста Ровеньки Світлана Т. — Хоч коли вмикну телевізор, то нам розповідають, що життя в «молодій республіці» стає дедалі краще, а насправді — дедалі гірше.
Мій чоловік працює на шахті. Після того, як наше вугілля перестали брати українські електростанції, із зарплатою й зовсім стали погано. Палива стільки вже підняли на-гора, що його зберігати ніде. Усе ним завалено. Росії воно не потрібно, а більше ніхто й не купить. Багатьох на роботі у чоловіка відправили в неоплачувану відпустку. Він сам продовжує спускатися в шахту, але якщо йому раніше платили приблизно шість тисяч гривень, те тепер цифра начебто та само, але вже в рублях, а це приблизно 2,5 тисячі гривень. А на ці гроші з тією дорожнечею, що в нас тепер, прожити сім’ї із двома дітьми дуже складно...
— У сепарів знову черговий сплеск істерики із приводу наступу ЗСУ, — пише луганчанин Віктор Н. — І треба визнати, заяви Турчинова і Порошенка про необхідність переформатування АТО й закон, що готується, про реінтеграцію окупованих територій тільки ще більше підлили олії у вогонь.
Уже давно немає бравурних заяв на кшталт «візьмемо Київ» і «дійдемо до Львова» (я маю на увазі не пропагандистські розмови з екрана телевізора, а приватні бесіди). Дедалі більше кажуть про амністію і хто може на неї розраховувати. А ті, хто найменше розраховує на лояльність України, намагаються вже купувати собі нерухомість у Росії й перевозять туди свої сім’ї, а за можливості й самі туди перебираються під якимсь приводом. Але таких не так уже й багато. Переважно це ті, хто встиг потрапити на першу хвилю «відтискання» майна луганчан, що виїхали, і зміг збити собі «статок».
А так «ополченцям» платять не такі вже великі гроші. От вони й трясуться, намагаючись уникати відправлення на передову, відсиджуючись у «комендатурах» і «міліціях», сподіваючись, що це їх урятує...