Щодня думаю про невтішну старість людей, котрі віддали свої трудові роки, сили, молодість державі, а вона кинула ветеранів праці, дітей війни на виживання...
Педагог із понад сорокарічним стажем, нагороджений високими відзнаками, орденами, званнями, знає кілька іноземних мов, змушений у свої вісім з гаком десятків рачкувати на ділянці, щоб забезпечити себе і дружину картоплею, овочами, городиною!
Ось недавно жителька райцентру, що рік тому поховала чоловіка, плачучи, розповідала: аж у березні їй нарахували субсидію, а тепер забрали більшу частину, залишивши тільки 400 гривень. А вона ж економила газ усю зиму, бо не знала, коли і чи будуть ті гроші від держави. Як тепер вижити на саму пенсію?!!
Найсумніше в цій ситуації, що поскаржитися нікому! Молодь, шукаючи гідного заробітку, щоб прогодувати і вивчити дітей, роз’їжджається світ за очі, а старше покоління мовчки терпить наслідки так званих реформ.
Сокиряни Чернівецької області.
