Жителів області вразила історія Віталія Руденка, який волею долі опинився у підвалі бойовиків ОРЛО. Віталій працював суддею Апеляційного суду Луганщини, і коли наважився поїхати до окупованого Луганська, то, звичайно, розумів, чим ризикує. Але попри загрозу все-таки поїхав, бо мав поховати батька. Провести його в останню путь — це було святе.

 

Його затримали. Кинули в підвал так званого МДБ, де він провів дев’ять місяців, зазнаючи різних тортур. Нещодавно за сприяння волонтерської групи «Патріот» та Служби безпеки України Віталія Руденка повернули на контрольовану українською владою територію. За інформацією колишнього заручника, у луганських катівнях перебувають десятки людей, у яких «МДБ» бачить «диверсантів та зрадників». Одним із таких бранців на півтора місяця став мешканець Кіровоградської області Михайло С.


...У Світловодському районі на Кіровоградщині, звідки він родом, достойної роботи катма, отже, у пошуках заробітку 45-річний Михайло вирішив «спіймати удачу» в Москві. Там, як розповідали люди, будівельники — просто нарозхват. Однак ні в Москві, ні у Шахтинську, куди Михайло потім подався у пошуках щастя, манна небесна на нього не впала. Понад те, коли у Шахтинську надійшов час розрахунків, роботодавець видав йому зарплату підробленими купюрами, а сам утік. Отож Михайло залишився зовсім без копійки. Що робити? Знову випробовувати долю і йти у найми, бо повертатись додому з порожніми кишенями було соромно? Та й за який кошт повертатись? Потім подумав: досить, мабуть, вештатись по «росіях», удома все-таки краще.


Не маючи коштів на дорогу додому, заробітчанин вирішив піти пішки. Планував так: із Донецька Ростовської області він дійде до України, перетне кордон, а там уже буде своя територія. Здавалося, Михайло все розрахував правильно, але не зважив на один важливий момент — на, м’яко кажучи, «гостинність» влади «ЛНР». Щойно він опинився на непідконтрольній Україні території Луганської області, його затримав озброєний патруль.

Побачивши в паспорті кіровоградську реєстрацію, чоловіка тут же звинуватили в причетності до «укропської» ДРГ, поставили на коліна, одягли кайданки, зав’язали очі й почали бити, лякати пострілами над головою. Чинили ці тортури люди в камуфльованому одязі на чолі з «комендантом» у козацькій папасі. Потім кинули в сарай і знову били. Цього разу його допитували люди в цивільному, які надто цікавилися тим, чи не пов’язаний він з СБУ, з ФСБ РФ і чи це не він нещодавно вбив їхнього підполковника.


Загалом у камері «комендатури» Артемівського району Луганська чоловік провів майже 40 діб. Протягом цього часу його постійно допитували, били, обливали водою і катували електрострумом. Потім начебто змилувались, пообіцяли відпустити, але примусили написати заяву на ім’я коменданта Артемівського району про те, що він не має претензій щодо свого утримання. Але «вільним» Михайло став умовно, лише задля того, щоб перебратись в інше місце утримання.


Воно було досить «оригінальним» з точки зору витонченості екзекуції. Бранця доставили в якусь будівлю і там наказали залізти в металевий ящик, у якому він міг уміститися лише у позі ембріона. У такому положенні він перебував іще майже тиждень. Час від часу його мучителі запитували, чи не бажає він залишитись в «ЛНР»? Упертий Михайло зло відповідав: «Ні».


І ось урешті одного дня, нічого не пояснюючи, його вивезли за місто і висадили в районі с. Біле Лутугинського району. Все, вільний! Бажаючи потрапити на КПВВ «Станиця Луганська», Михайло пішки дійшов до Луганська, але неподалік від залізничного вокзалу натрапив на «військову автоінспекцію ЛНР», представникам якої теж упала в очі його реєстрація в Кіровоградській області. Михайла знов побили, протримали до ранку в райвідділі, вчинивши допит, та згодом відпустили.


...10 липня через КПВВ «Станиця Луганська» на підконтрольну Україні територію прийшов замучений знесилений чоловік. Він не міг стримати емоцій і не соромився сліз. Співробітники Служби безпеки України надали Михайлу правову допомогу, добрі люди допомогли матеріально. Про заробітки в Росії Михайло більше не думає, а своїм співвітчизникам радить не ризикувати і не відвідувати ОРЛО.

Луганська область.