Так вважає начальник Служби у справах дітей Луганської ОДА-облВЦА Раїса РОДІНА.
— Раїсо Василівно, у спілкуванні з людьми часто доводиться чути обурення з приводу того, що за три роки гібридної війни на сході України досі не врегульовано законодавство щодо захисту прав дітей, хоча в цьому є величезна необхідність.
— Я б цього не сказала. За час воєнних дій на Донбасі, з урахуванням наших пропозицій, у законодавстві змінилося багато положень. Наприклад, спрощено процедуру призначення опіки над дитиною. Другий позитивний момент — це зміна вимог під час перетину кордону, а в нашому випадку — лінії розмежування. Проте проблем залишається ще багато й особливо їх переживають прикордонні території, зокрема, Станично-Луганський район.
По-перше, тут розташований єдиний на всю нашу область контрольно-пропускний пункт. По-друге, щодня спостерігається величезний потік людей. Здебільшого це ті, хто йде в Україну з території ОРЛО по оформлення чи одержання соціальних виплат, допомог, пенсій, зокрема й по оформлення опіки над дитиною. Наскільки мені відомо, в «ЛНР» цивільного суду немає, але довідки про опіку видають. Такі документи, зрозуміло, недійсні в Україні, але бабусі, які ведуть онуків через лінію розмежування, не знають, не розуміють чи просто не визнають цього. Тоді нашій службі доводиться брати на себе всі клопоти, щоб узаконити ситуацію, допомогти оформити допомогу на дитину-сироту з дотриманням законів України. Тому доводиться вирішувати питання через опікунські ради, суди. Крім того, хочу додати, що, скажімо, у Станиці Луганській судової інстанції сьогодні немає. Тож щодо цього питання доводиться їздити в Біловодський район.
— А що робити, якщо, наприклад, діти перебувають по один бік лінії розмежування, а батьки — по другий? Такі випадки були?
— Була в нас одна ситуація в Станиці Луганській. Загалом це спекотна територія у всіх відношеннях. Вона перебуває під постійними обстрілами бойовиків, і люди тут психологічно надломлені. Наприклад, мати й четверо дітей живуть на українській території, а батько служить у «ЛНР». У якийсь момент жінка залишила дітей самих і зайнялася своїм особистим життям, а діти залишилися без нагляду. Наша служба виїхала на місце, перевірила умови, оцінила ситуацію і забрала дітей. Випадок не залишився непоміченим на тому боці. Там прокричали аж до Мінська, що дітей забрали через те, що тато служить у «ЛНР». Хоча насправді діти залишилися без нагляду батьків. Пізніше було кілька судів, і в результаті матері віддали дітей, але контроль над цією родиною встановлено постійний.
— Якщо порівнювати з попередніми роками, кількість дітей з важкою долею збільшується?
— У різних районах різна ситуація. Якщо говорити про Станицю, то так, кількість залишених дітей зросла. Зокрема, йдеться про новонароджених, від яких відмовляються мами.
— Чи не пов’язано це з тим, що там дислокуються військові?
— Так, і з цим пов’язано теж. Деякі молоді жінки живуть одним днем і ні про що не думають. Знають, що з голоду їм померти не дадуть, гроші на новонародженого виділять. Тому ведуть вільний спосіб життя. У Станиці, до речі, зросла кількість матерів-одиначок. Крім того, з початку року в нас уже вісім малюків, від яких відмовилися. Здебільшого це діти зі Станиці Луганської та Старобільська, де дислокуються військові.
Знаєте, що ще непокоїть? Є люди, які намагаються використовувати «сіру» зону і лінію розмежування з корисливою метою. Входять у довіру до дівчат-підлітків і водять їх на той бік «заробляти». Тобто торгують живим товаром. Факти непоодинокі. Тож ми сьогодні працюємо з прикордонниками, щоб без дозволу і супроводу рідних дівчат через КПВВ не пропускали. Навіть коли їм виповнюється 16 років і в них є паспорт, в окремих випадках їх пересування через пункт пропуску обмежується. Не можу сказати, що тенденція набула масштабного характеру. Але спроби були. Ведемо переговори із силовиками на контрольно-пропускних пунктах, щоб вони обов’язково вимагали дозволу батьків на перехід туди чи назад цих дітей хоча б до 18 років.
— Не секрет, що багато хто з батьків не може з’явитися на контрольовану українською владою територію, оскільки служить у «ЛНР». Виходить, що де-факто батько є, а де-юре — немає? Як бути, якщо потрібна довідка за його підписом?
— У правовому відношенні цю ситуацію може врегулювати лише суд. Припустімо, батько надав довідку, що не проти переїзду свого сина чи дочки на український бік. Але на довідці буде печатка самопроголошеної «ЛНР», яка не є законною. Суд розглядає обставини, враховує побажання дитини, думку сусідів та органу опіки. Якщо дитина трохи старша, тут простіше. А якщо йдеться про немовлят, то питання вирішується складно.
— Кажуть, що багато жінок, які мешкають на території ОРЛО, їдуть народжувати на наш бік, щоб оформити на немовля українські документи.
— Сьогодні питання видачі українського свідоцтва про народження дитини, котра з’явилася на світ на території невизнаної «республіки», уже врегульовано. Так, спочатку були складнощі, тому що довідка з пологового будинку «ЛНР» не була законним документом. Сьогодні суд допомагає батькам розв’язати проблему реєстрації дитини в Україні.
— Присутність новонародженого обов’язкова? Якщо врахувати проблеми, що виникають на КПВВ у Станиці Луганській, то для дитини цей процес надто втомливий.
— Якщо обоє — батько і мати — є законними батьками, можна й без присутності дитини. А от під час всиновлення проблеми виникають. Скажімо, людина прагне всиновити дитину, від якої відмовилися батьки. Але довідки з пологового будинку у неї немає, відмови батьків — теж. Хто скаже, де ти взяв цю дитину? Чи не вкрав? Отож, щоб розв’язати цю проблему, треба приїхати в Україну, жити тут і проводити всю процедуру зі всиновлення, як належить за українськими законами. Щоправда, це триватиме не менш як два місяці, але все буде законно. Через це нині страждає дуже багато людей. Трапляється, такі діти живуть у родинах по два-три роки, навіть носять прізвище прийомних батьків. Настає час віддавати дитину в школу, а у неї, виявляється, неоформлені документи.
— В Україні ухвалено закон про присвоєння статусу дітей війни для хлопців і дівчат, які пережили нинішню ситуацію. Комусь із нашої області вже присвоєно такий статус?
— Сьогодні в області лише одна дитина з Новоайдарського району отримала відповідний статус. Знаю, що двоє дітей збирають документи для оформлення. Один хлопчик потрапив під розрив снаряда і має проблеми зі здоров’ям, другий теж потрапив під обстріли. Щоб отримати такий статус, не обов’язково втратити батьків. Тут саме батьки мають звертатися до поліції, доводячи, що дитина зазнала соціального, психологічного, емоційного, фізичного чи сексуального насильства. Біда у тім, що закон ухвалено пізніше, ніж діти пережили всі ці воєнні дії. Найбільше людей, і дітей зокрема, у нас постраждало і загинуло 2014 року. А тепер ті, хто пережив усі ці жахіття, повинні надати довідки, зокрема й судмедексперта, про те, що постраждали. Як, де їх взяти? Сьогодні судмедексперт у Станиці є, а 2014 року його там не було. Але якщо міркувати не юридично, а по-людськи, у нас всі діти так чи інакше стали учасниками війни.
Фото надано Раїсою Родіною.
