Відкрита Європа!..

Світлана ЧОРНА

5 жовтня 2017 132

ПОДОРОЖНІ НОТАТКИ

Безвіз. Щоб не казали скептики і відверті противники зближення України з ЄС, у таборі яких не раз звучало «вас туди не пустять», «туди ніхто не поїде, бо ви бідні», «тепер усі виїдуть на заробітки» – з безвізом двері в Європу для нас широко відкрилися. З делегацією, що їде на Фестиваль української культури в Іспанію, перетинаємо кордон з Угорщиною. У більшості – біометричні паспорти. На ідентифікацію особи в угорський прикордонник витрачає секунд 30--40. Бере в руки паспорт, сканує його і прошу… ви вже в Європі. Ніяких додаткових документів – банківської картки, бронювання готелів, навіть страховки ніхто не вимагає і про них не питає. Митний огляд теж побіжний. Власне самих угорських митників ми просто не помітили, хоч вони, звісно, були. Перетин кордону – і українського, і угорського зайняв у нашої групи, а це більше сорока чоловік, приблизно годину двадцять хвилин, та й половину часу ми просто простояли в автомобільній черзі.

На знімках:

хода в Барселоні
під час Фестивалю української культури в Іспанії.

Флеш-моб у Ллорет де Марі,
організований шоу-театром українського костюма «Панночка» (Київ).

До речі, за такою ж спрощеною процедурою дві мої приятельки – одна з Києва, інша з Криму, в новенькому біометричному паспорті якої, отриманому в столиці, жодної відмітки, в той же самий день летять до Греції на відпочинок. Кримчанка, надивившись за останні роки на сервіс від російських прикордонників і митників, в захваті від простого, нормального поводження, продемонстрованого на західному кордоні. Тепер, каже, дві її знайомі з Керчі їдуть у Київ виправляти біометричні паспорти й собі.

Враження. Екзотика інших країв, краса Ніцци, Канн, Верони, Венеції, Барселони, якщо ти навіть тут уже бував, зачаровує. Що казати – пальми, море, архітектура. Як зачаровує і те, як вміло архітектори забудовують міський простір, не знищуючи старовину. У Вероні, наприклад, на головній площі Пьяцца Бра добре зберігся античний римський амфітеатр, збудований близько 30 року н.е. Нині в ньому проводять оперні фестивалі. Трохи поодаль будинок Джульєтти, зведений ще в XIII ст. Під балкончиком героїні Шекспіра збираються тисячі туристів, у внутрішньому дворику проводять «Дні народження Джульєтти», середньовічні фестивалі, тут працює пошта для закоханих, сувенірні крамнички. Незважаючи на те, що цей будинок багато разів переходив з рук у руки, він такий же, як і в часи найвідоміших у світі закоханих. Красиві історії, вікова архітектура приваблюють туристів з усього світу, котрі незалежно від статі й віку стають в чергу, щоб обійняти бронзову Джульєтту, сфотографуватися з нею і, звичайно, залишити свої гроші у сусідніх крамничках чи ресторанчиках.

Турист в Європі європейський – ніхто не кидає під ноги сміття, і тим більше не плює на тротуари, вимощені з місцевого світлого граніту і відшліфовані до блиску мільйонами черевиків ( а може, тут тротуари з мармуру?). В жодній країні, а ми побували в Угорщині, Словенії, Франції, Італії й Іспанії, в жодному місті немає такої ганьби, як недопалки на зупинках чи будь де. Враження, що тут ніхто ніколи не палить. Чи так багато треба, щоб відучити й наших курців кидати недопалки під колеса автобусів чи у парку під лавочку лавочку? Політичної волі влади, помноженої на принциповість поліції й штрафи, думаю, цілком вистачило б.

У Європі повністю відмовилися ще від однієї ганьби – целофанових пакетів, котрі в наших крамницях, на базарах і навіть у сувенірних лавках тикають навіть тоді, коли товар штучний і вже упакований. Тож коли береш у руки цей пакет, маєш пам’ятати, що людство вже забруднило пластиком 80 % запасів питної води.

Наші. Наших в Європі багато і це радує. В останні роки українці зробили різкий поворот на 180 градусів і розумні, талановиті , креативні, упевнені в собі вже не їдуть у Росію, і, думаю, більше туди не поїдуть, бо Москва і Пітер з величезним відривом програють Європі – наші їдуть в Європу. В усіх країнах – від Польщі до Португалії українці рухають українську культуру і презентують тут фільми, моду, перукарне мистецтво, книги, спектаклі, музику, море різних арт-проектів. На фест в Іспанії завітали дві панянки із світу моди – Людмила і Мар’яна , побули тут кілька днів, полетіли у справах з Барселони у Брюссель, потім у Варшаву; з іншим проектом арт-менеджер шоу-театру українських костюмів з Іспанії поїхала у Відень. Дорогою зустрівся київський художник, котрий у Флоренції проводить майстер-класи з каліграфії і ще чогось там. Людям дома не сидиться, особливо, коли ти зрозумів, що можеш своїм вмінням чи знаннями здивувати Європу, котра ще зовсім недавно видавалася чи то чванькуватою, чи то недосяжною, заробити тут чи гроші чи ім’я, реалізуватися.

Тема навчання українців за кордоном – окрема тема. Сотні, тисячі дівчат і хлопців вступають до європейських університетів і успішно здобувають європейську освіту.

У провінції Каталонія, де проходив фестиваль, офіційно навчається і працює 10 тис. українців. Наші земляки активно інтегруються в нове середовище, вивчають мову, поважать культуру й історію народу, серед якого тепер живуть. Це відкриває непогані перспективи – серед українців в Іспанії пощастило зустріти директора школи, викладачку, бухгалтера, директора турфірми, менеджерів готелів. Їхні діти вже навчаються у коледжах і університетах. З одним із студентів, Сашком, познайомилися під стінами відомого на весь світ костелу Саграду Фаміліо, або Святого Сімейства каталонського архітектора Антоніо Гауді, котрий, багато років будував дивовижний храм і казав: «Мій клієнт нікуди не поспішає», маючи на увазі Всевишнього. Сашко закінчує коледж, до Барселони його батьки переїхали з Києва 12 років тому. Хлопець уважно стежить за подіями в Україні, підтримував Майдан і дуже хоче приїхати в рідне місто. А ще хоче одружитися з українкою, каже, що вони найкращі, а «над іспанками попрацювала інквізиція».

У Барселоні є й волонтерська група. Її лідер Люба Гоба організовує лікування наших поранених бійців в Іспанії.