Ось так козаки мали казати своїй старшині та всій громаді після того, як їх карали за різні провини. Хоч би яке важке було покарання, ніхто не мав права сердитися, таїти злість у душі, ображатися на своїх учителів. Бо ті діяли тільки в інтересах покараних. І саме так мають відповідати своєму вчителеві, наставникові, другові і... просто козакові-характернику Олегу Борисюку його підопічні. До того ж не тільки тоді, коли «відпрацьовують» якусь дрібну провину чи непослух. А й тоді, коли хочуть висловити свої любов і вдячність учителеві.
Олег Борисюк веде в похід учасників гуртка козацько-патріотичного виховання «Джура».
Сьогодні мало кого здивуєш козацьким вбранням, оселедцем на голові, колоритними вусами чи заняттями бойовим гопаком. І все-таки, коли кілька років тому Олег уперше пройшовся вулицями невеличких Смотрича і Дунаївців у шароварах, це викликало чималу цікавість місцевого люду. А ще більше були здивовані, коли за ним так само у шароварах та вишиванках, з українським прапором у руках і з різним козацьким знаряддям пройшла ціла юрба підлітків.
Тепер такі походи вже нікого особливо не дивують — картина стала звичною. Як і колоритний зовнішній вигляд Борисюка. І козацький одяг на дітлахах. Його носять із шаною та гідністю. Мало того, у ватазі підлітків можна побачити не тільки хлопчаків, а й дівчат. Незмінним залишається лише одне — всі вони з повагою і захопленням дивляться на Олега Олеговича. А він не перестає вчити і у прямому, і в найширшому розумінні цього слова своїх козачат.
Так склалися життєві обставини, що козак-характерник із Харкова перебрався на Хмельниччину. Змінивши великий індустріальний регіон на тихе провінційне містечко, не просто призвичаївся до життя у ньому, а прикипів серцем до подільських краєвидів і людей. І тепер весь час намагається розкрити всі ці красоти місцевим дітлахам. Бо одна справа проходити цими стежками щодня, не помічаючи навколо нічого особливого, зовсім інша — розуміти, що це і є твоя Батьківщина, за яку ти відповідальний. Недільні вишколи, походи і просто прогулянки — все це не тільки, щоб загартувати підлітків фізично, а й для того, щоб наповнити їхню душу любов’ю і повагою до України.
Звучить високо, але насправді так і є. Хоча формально Олег Борисюк — лише вчитель фізкультури. Але його уроки — це щось набагато більше, ніж стандартні вправи. Він навіть розробив свою методику фізичного загартування учнів. Для них власноруч виготовляє й усіляку тренувальну зброю та козацький реманент. Тепер у школярів замість присідань, стрибків і пробіжок поєдинки на шаблях, елементи бойового гопака, різні козацькі забави...
Щоб осягнути всю цю науку, лише шкільних уроків фізкультури було замало. Тож козацький отаман створив ще й гурток козацько-патріотичного виховання «Джура». Заняття проводить не тільки у Смотричі, а й у Дунаївцях. Це, так би мовити, теоретична частина. А от справжнє козацьке життя юні джури пізнають під час вишколів вихідного дня, коли вирушають у походи. Це і тренування, і досвід виживання у складних умовах, і загартування не тільки тіла, а й характеру. А ще — гарний відпочинок і веселі козацькі забави. І до всього — ненав’язливі уроки української історії, правил моралі і норм етикету українського лицарства. Саме останні і вчать дітей бути вдячними своїм батькам і вчителям за все, а насамперед — за науку. Навіть якщо ця наука пов’язана з покаранням.
Олег Олегович «карає» своїх козачат так: кілька присідань, кілька віджимань, кілька рухів із бойового гопака... Не дивно, що вони з охотою все це виконують і дякують козаку.
Можна не сумніватися, цю науку юні джури запам’ятають на все життя. Як і свого наставника. Бо далеко не кожному щастить у дитинстві зустріти такого щирого українця, справжнього патріота, а головне — вірного друга та наставника. Не забуваються ті, хто з теплом і любов’ю бере нас за руку на самій зорі життя і ставить на істинний шлях. І якщо нині хлопчаки наввипередки більше розповідають про вправи, походи, показові виступи і козацькі розваги, то можна не сумніватися, що з роками дедалі частіше спливатимуть в їхній пам’яті слова про те, як треба любити свої маленькі Смотрич і Дунаївці. Як працювати, щоб заможнішою ставала вся Хмельниччина. І як боронити таку велику, різну і таку рідну Україну, якщо прийде час. Як от тепер.
Одним доводиться тримати зброю в руках. А Олег Борисюк тримає оборону на іншому фронті — плекає тих, кого можна назвати достойними синами і доньками своєї країни.
Ірина КОЗАК.
Фото з архіву Олега БОРИСЮКА.
Хмельницька область.
