Простора зала на першому поверсі вишукано оздобленого будинку була заповнена літніми людьми, що дрімали на диванах й у візочках. Раптом на середину зали вихователька завела малят трьох-чотирьох років. Вони кинулися до дідусів та бабусь із малюнками. Потім почали танцювати, а втомившись, полізли з книжками на коліна до стареньких. Щойно ті побачили малечу, на їхніх обличчях з’явилися усмішки, сила в руках, щоб аплодувати маленьким танцюристам, бажання почитати їм казку.
Мешканка пансіонату «Золоті висоти» читає книгу малюкам.
Оператори онлайн-замовлень.
Пенсіонерів вчать грі на народному китайському інструменті, що називається цинь.
Гурток живопису у «Золотих висотах».
Спальня в елітному пансіонаті.
Експеримент, коли поруч з будинком для літніх осіб є і дитсадок, не новий і вже довів свою ефективність. Певне, таки є щось спільне між малюками та дуже старими людьми. Утім, для Китаю такий досвід, як і орієнтований на прибуток пансіонат для літніх осіб — це щось нове.
Стрімке старіння населення — проблема не лише Європи, а й Азії. З часу, відколи китайський уряд запровадив політику «одна сім’я — одна дитина» (нині, до слова, вже скасовану), демографічна ситуація у цій найбільш населеній країні світу змінилася. Раніше довкола дідусів і бабусь громадилося багато онуків. Нині ж нерідко трапляється так, що бабусі й дідусі мають лише одного онука чи онучку, й ця дитина не встигає піклуватися про всіх літніх родичів.
За останні роки КНР розробила свою систему підтримки пенсіонерів. Експеримент, про який йшлося на початку, відбувається у Пекіні у пансіонаті «Золоті висоти» — одному з найкращих у Китаї, який було дозволено відвідати навіть іноземним журналістам, у тому числі й автору цих рядків. І пансіонат справді вражає і вишуканістю оформлення, і вартістю проживання. На першому поверсі, окрім зал-віталень, є зони для чаювання і занять живописом та каліграфією. 260 кімнат для проживання, що розташовані поверхами вище, більше нагадують однокімнатні квартири, які складаються із спальні, вітальні й ванни. Впадає в око й те, що тут усе продумано до дрібниць. Так, душові кімнати облаштовані з урахуванням потреб таких людей. У їдальнях, що більше нагадують ресторани, крісла на двох передніх ніжках мають ролики, аби було легше їх відсунути. Й таких деталей багато. Поруч із пансіонатом — нова лікарня. Водночас проживання тут недешеве — у середньому за місяць доведеться викласти близько двох тисяч доларів.
Та в Пекіні пенсіонери можуть розраховувати й на безплатну допомогу від недержавних соціальних організацій. Одна з таких — Пенсійний сервіс району Чаоян. Перекладаючи на українські реалії, це така собі мегасоцслужба, до якої включено всі види соціальних послуг (усього їх тут заявлено 2200!) — від навчання персоналу, університету для літніх до прибирання у помешканнях старих осіб чи розміщення їх у лікарнях у разі потреби. У головному офісі, що керує 43 філіалами, розміщуються оператори телефонної гарячої лінії й ті, хто опрацьовує онлайн-замовлення. До слова, пенсіонери можуть замовити додому по Інтернету і продукти харчування, і послуги соцпрацівників, наприклад, приготування їжі. Також тут розміщуються різні гуртки. Зокрема, іноземним журналістам показали, як бабусі вчаться танцювати народні танці й опановують народний музичний інструмент цинь.
Важливо наголосити, що піклування про літніх людей у Китаї, — це сьогодні не так будинки перестарілих, як підтримка пенсіонерів вдома, організація їхнього дозвілля, надання різних потрібних їм послуг. Й це значно масштабніша проблема.
Насамкінець хотілося б розвіяти міф про відсутність у Китаї пенсій, який чомусь вперто продовжує жити в Україні й на який навіть посилаються деякі наші політики. Так ось, пенсії у КНР, безумовно, існують. За даними, озвученими заступником директора департаменту країн Європи та Центральної Азії Міністерства закордонних справ Китаю Ліу Біном, нині середня пенсія у КНР становить 400 доларів. Причому річні темпи зростання таких виплат випереджають зростання ВВП країни. Якщо валовий внутрішній продукт Китаю збільшується на 7,2%, то пенсії — на 8,8%.
Однак, як і в Україні, у Китаї величезною проблемою залишається бідність, у якій живуть, у тому числі, й старі люди, особливо у відсталих регіонах. Водночас якщо раніше у Китаї підтримували й забезпечували старість діти, то сьогодні на проблему звернули увагу держава, бізнес і громадське суспільство.
Тетяна ПАСОВА.
Фото автора.
Пекін—Київ.
