У всі часи фізична культура і спорт були невід’ємною частиною життя наших співвітчизників. Колись — більше, колись — менше. Сьогодні навряд чи хтось заперечуватиме очевидність переваг здорового способу життя та оздоровчого бігу над пасивним цілодобовим сидінням за комп’ютером. Фізичні вправи, рух мали б стати державною політикою.

Одним із різновидів масового фізкультурництва є поліатлон. Цей вид спорту прийнятний і для молоді від 13 років, і для ветеранів. До минулого року основними базами з підготовки до змагань — чемпіонатів Києва, України, світу — були СК «Марафон», військова кафедра КНУ імені Т. Г. Шевченка, кафедра фізичного виховання Національного авіаційного університету та СК «Сокіл» заводу «Артема». Важко навіть уявити, що майже півстоліття (з 1970-го по 2016 рік) СК «Марафон» очолював тренер на громадських засадах, випускник Київського інституту фізичної культури і спорту, майстер спорту, багаторазовий переможець чемпіонатів України та світу в різних вікових категоріях Володимир Орленко.
У нього займалися всі охочі, а майстрами спорту стали десятки вихованців. Сьогодні управління СК «Марафон» взяли на себе члени клубу Євгеній Орленко та Олег Глєбов — ентузіасти і волонтери, але спортивним функціонерам району це не надто до вподоби, оскільки поняття «на громадських засадах» у них уже давно вийшло із ужитку.
Якийсь час Голосіївський районний спорткомітет терпів існування поліатлону, допоки Володимир Орленко проводив організаторську та тренерську роботу. Але коли він передав правління своїм послідовникам, почалися проблеми. Віддамо належне: в підготовці спортсменів до змагань досить вагомою була підтримка ветерана спорту, доктора технічних наук Дмитра Лебедєва.
Нині у підвальному приміщенні по вулиці Ломоносова 19/11, у Києві, де займається поліатлоном молодь, чиї батьки оплачують ці заняття, було зроблено євроремонт за підтримки міського спорткомітету. Коли ж молодь у клубі займається безплатно, це не влаштовує і часто дратує тренерів і спортивних функціонерів Голосіївського району столиці, особливо голову Олександра Музику. Мабуть, тому вони склали графік занять так, щоб клуб поліатлону не мав можливості функціонувати у звичному режимі.
Підтримка деяких громадських організацій дає слабку надію президенту Федерації поліатлону України Миколі Фоменку з Рубіжного Луганської області. З оптимізмом дивиться він у майбутнє, хоча на душі неспокійно, а оптимізму з кожним днем меншає. Хочеться сподіватися, що керівництво Міністерства молоді та спорту України не дасть безслідно зникнути поліатлону. Він складається з таких видів: літнього (легка атлетика — біг на короткі дистанції 
60 м і 100 м та довгі дистанції 1000 м, 2000 м, 3000 м; плавання — 50 м і 100 м; кульова стрільба — 25 м і 50 м; метання гранати на відстань) та зимового поліатлону (лижі — 3000 м, 5000 м, 10000 м; силова гімнастика / підтягування на поперечині (чоловіки), згинання та розгинання рук в упорі лежачи (жінки). Нагадаю, за останні чверть століття Україна втратила 13 відсотків спортивних шкіл, а ті, що залишилися, перейшли на платну основу. Один із острівців — СК «Марафон» — намагається вижити, але ті методи, які клуб застосовує — ентузіазм та волонтерство, не влаштовують спортивне керівництво Голосіївського району столиці.
Згадую свого співвітчизника, народного депутата України Олександра Герегу, який побудував і взяв під свою опіку спортивні комплекси в Городку, Кам’янці-Подільському, Хмельницькому, де тепер тисячі дітей мають можливість займатись фізичною культурою і спортом.

Олександр НІЩУК, 
громадський діяч.

Київ.