Останнім часом у прифронтовій Станиці Луганській з’явилася одна добра тенденція: керівники і працівники органів влади беруть дітей на виховання. За результатами минулого року таких випадків у Станиці було шість, і, як показує перспектива, цей процес триватиме надалі. Чому це відбувається саме в Станиці?
Лілія Смирнова з Христиною та Полінкою.
— Тому що сімейним формам виховання тут приділяють першочергову увагу, — відповідає начальник Служби у справах дітей Луганської ОДА Раїса Родіна. — А взагалі Станиця настраждалася... І тут милосердя не показне — справжнє. Місцеві жителі знають йому ціну, як ніхто інший.
Лілія Смирнова працює в Службі у справах дітей Станично-Луганської РДА, живе сама у великому будинку. Донька вийшла заміж і давно випурхнула з батьківського гнізда: у неї все добре, і у Лілії не болить за неї серце. Натомість болить воно за тих, хто не знає батьківської ласки і турботи. За час роботи в Службі у справах дітей Лілія бачила чимало різного і допомогла багатьом дітям знайти нові родини. А тепер і сама відчула потребу взяти на виховання когось із сиріт. Коли побачила у Сєверодонецькому протитуберкульозному санаторії Полінку, серце тьохнуло. Зрозуміла, що жити без цієї дитини вже не зможе.
Виявилося, що у Полі є старша сестра — Христина. Їхня мама позбавлена батьківських прав, а бабусі не змогли взяти дівчаток на виховання: одна через хворобу, а друга злякалася відповідальності. Та й не розлучати ж сестричок. Лілія двічі зустрічалася з ними, а третього разу приїхала вже з підготовленими документами і забрала до себе обох. Христинка, якій 12 років, продовжуватиме вчитися в школі, а 5-літня Полінка піде у садок. У них буде своя кімната, а головне — сім’я.
Коли пані Лілія з дівчатами зайшла у кімнату, було важко втриматися від здивування: настільки всі троє схожі. Особливо це вражає, коли знаєш, що їхня родина утворилася буквально пару годин тому...
Незважаючи на складні умови життя на прифронтовій території, в районі три дитячі будинки сімейного типу. Два — місцеві, а третій з Луганська. З 2014 року ця сім’я шукала собі спокійний притулок по всій країні, але згодом повернулася на рідну Луганщину, у прифронтову Станицю. Влада допомогла купити будинок, подарувала мікроавтобус «Фольксваген», який уміщує всіх дев’ятьох дітей. Вони тепер удома. Майже вдома, бо до Луганська, де залишився їхній дім, майже два десятки кілометрів.
До речі, місцевий ДБСТ у 2014 році теж був змушений залишити Станицю. Коли районний центр активно бомбили, прийомні батьки не стали ризикувати життям дітей і вивезли їх на безпечну територію. Але потім повернулися. Їм допомогли відремонтувати будинок, наповнити його побутовою технікою.
Ще один ДБСТ вирізняється тим, що батюшка місцевої церкви в Комишному сам виховує вісьмох прийомних дітей. Коли раптово померла матушка, він дуже просив соціальні служби не забирати його вихованців. Протягом майже десяти років він добре справляється зі своїми батьківськими обов’язками. Було дуже важко пережити бойові дії, але сім’я залишилася на місці. Вижила.
Павло ВОРОНЦОВ.
Фото автора.
Луганська область.
