Бойовий гопак — унікальне бойове мистецтво, розроблене на основі елементів традиційного козацького бою. Замовчуваний і непопулярний за радянських часів, віднедавна стараннями ентузіастів він перетворився на національний вид спорту. Ті, хто вважає себе нащадками січовиків, збирали інформацію про мистецтво буквально по крихтах. Саме так було й у випадку з Андрієм ГАЧКЕВИЧЕМ — засновником і викладачем однієї з перших в Україні шкіл бойового гопака.
Андрій Миколайович захопився цим видом козацького гарту ще на початку 1980-х років і з часом не тільки сам опанував його, а й став гуру для сотень хлопців і дівчат. Уже в 1994-му заснував школу бойового гопака імені Івана Богуна у Львові, яка перетворилася на осередок бойового мистецтва обласного і навіть всеукраїнського значення. За 24 роки роботи закладу сформувалася ціла династія поборників бойового гопака. Випускники Андрія Гачкевича виросли і тепер приводять до нього на тренування своїх дітей. А дехто вже сам став тренером і заснував свої осередки. Багато хто з них у 2014-му пішов на схід захищати Україну від російської агресії. 47-річний Андрій Миколайович з теплотою називає вихованців та школу своєю сім’єю.
— Чому саме бойовий гопак? Хтось із ваших рідних займався?
— Ні, я перший у роду, хто цим займається. Зацікавився бойовими мистецтвами ще в шкільні роки: вільною боротьбою і боксом. За часів Перебудови почав відновлюватися український національно-культурницький рух. Неформальні націоналістичні об’єднання друкували агітки, і в одній із таких газет я прочитав про бойовий гопак. І відчув, що це моє, рідне! Я пробував займатися карате, але не захопило, бо і мова чужа, і одяг, і традиції. Інша річ — бойовий гопак: він дає відчуття єдності з предками.
— Скільки учнів маєте зараз у школі?
— Після того, як на базі моєї школи поутворювалися філіали моїх учнів, — десь 200 вихованців. Дуже активно співпрацюємо зі сходом. Запоріжжя, Дніпро, нещодавно були на семінарі в Краматорську. Мої учні — це моя сім’я, майже як рідні діти. Їм я віддаю частинку себе.
— А до батьків ваших вихованців є якісь вимоги?
— Звісно, вони також мають вести здоровий спосіб життя. Якщо вже хочете виховувати козака, то мусите показувати гарний приклад. У нас навіть був такий випадок: батько приїхав у табір відвідати сина і почав палити при дітях. На нього всі так подивилися, що він миттю заховав сигарету.
— Які саме риси виховує бойовий гопак?
— Передусім — це лідерські якості, наполегливість, цілеспрямованість. Діти, які займаються гопаком, як правило, успішні не лише у спорті, а й в інших сферах. Ми намагаємося їх заохочувати, щоб вони розвивалися різнобічно. У мене є учні, які ще й на різних інструментах грають. Тут саме середовище виховує, атмосфера, в яку потрапляють діти. В лідерському колективі вони мимоволі й підсвідомо вчаться на прикладі старших і досвідченіших. Хлопців ми одразу запевняємо у тому, що чоловік — це господар, батько, годувальник. Серед моїх учнів нема безробітних: хтось став тренером бойового гопака, хтось працює на державній службі, хтось відкрив свою справу.
— А в дівчат що виховуєте?
— Ті самі риси. Тільки дівчатам є з цього ще один плюс: вони з дитинства розуміють стан воїна. І тому, коли стають матерями, знають, як виховати справжнього козака. Зокрема у них нема бажання сюсюкати з синами. До того ж українські жінки з давніх-давен були досить войовничими. Ви ж пам’ятаєте, у нас було ціле плем’я амазонок: жінок-воїнів. А ще на теренах України жило плем’я сарматів, де було абсолютне рівноправ’я між чоловіком і жінкою. Жінки й на війни ходили нарівні з чоловіками, і на полювання. Навіть був такий звичай: дівчина не мала права вийти заміж, поки не вб’є одного ворога. Дві мої учениці брали участь в АТО в добровольчих батальйонах.
— То бойовий гопак робить із дівчини пацанку?
— Абсолютно ні. У бойового гопака є багато напрямів, зокрема культурний і мистецький. Дівчата задіяні в показових виступах, у постановці шоу на сцені. Є такі, що беруть участь у справжніх повноконтактних боях. Виявляти себе можна будь-де. Серед моїх вихованок є й тренери бойового гопака.
— Чи правда, що на сході бойовому гопаку чинять спротив?
— Це було колись, іще за влади Януковича. Тепер ситуація змінилася, тим паче Верховна Рада України прийняла постанову, яка визнає бойовий гопак національним видом спорту. Можливо, є спротив на особистому рівні, але на рівні центральної влади немає. Також ми організовуємо табори для дітей різного віку, де вони займаються сплавом, бойовою підготовкою, військовою справою.
— Які помилки у вихованні ваших учнів помічаєте?
— Кожна дитина — індивідуальність. Надто активних трохи заспокоюємо, прищеплюємо повагу до себе, до старших, до друзів. Невпевненим додаємо рішучості, аби не боялися виступати і висловлювати свою думку. З кожним ми працюємо окремо, з увагою і вимогливістю, адже характер формується саме в дитинстві й від лідерських якостей нинішнього покоління залежить не лише їхнє майбутнє, а й доля нашої держави!
Спілкувалася Евеліна КОТЛЯРОВА.
Фото надане Андрієм ГАЧКЕВИЧЕМ.
