Високим срібним голосом нагородив Бог жительку Кропивницького ветерана війни і праці Катерину Йосипівну ГодзелІх — багаторічну активну учасницю міського хору «Ветеран», який відзначатиме цьогоріч своє 30-ліття.
На аматорській сцені Катерина Годзеліх уже... 75 років! А в квітні 2018-го жінці, яка ніколи ні на що особливе не претендувала і не шукала легких доріг, виповниться... 89. Що відлунюється в свічаді її пам’яті, які щемливі спогади вона зберігає?
Згадує незабутні образи батьків — Йосипа Антиповича та Лукерки Герасимівни, від яких успадкувала повагу до старших, розважливість, любов до життя та до праці. Каже: зростала серед дітей і серед пісень, що їх тихо співала мати.
«У нашій багатодітній родині виховувалося дев’ятеро дітей, з яких до сьогоднішнього дня дожили разом зі мною, найстаршою за віком, 69-річна сестра та 83-літній брат, — розповідає Катерина Йосипівна. — Після закінчення сьомого класу я дев’ять місяців навчалася у дорожньо-технічній школі, а також у школі, яка готувала майбутніх приймачів вантажів, на залізничній станції в Красноярську.
Шкільний учитель музики прищепив мені любов до музики та співу. Я не соромилася демонструвати вокальні здібності зі сцени, тож уже в 15 років уперше виступила з романсом Аляб’єва «Соловей» на місцевому радіо. Для мене особисто ця подія була важливою для подальшої роботи над голосом. Тому після переїзду до Норильська, де мама працювала на нікелевому заводі оператором, я брала участь у концертах художньої самодіяльності. Не забула про своє дитяче захоплення і після заміжжя та переїзду в Україну.
Тривалий час працювала диспетчером тресту «Кіровоградмашбуд». На заслужений відпочинок пішла 1991-го, а вже через п’ять років узяла участь у першій телепередачі «Киньте все, гармошка грає!», яку започаткував у ефірі обласного телебачення незабутній ентузіаст своєї справи Артур Будулатьєв»...
Катерина Годзеліх була однією з перших, хто прийшов на репетицію новоствореного колективу «Ветеран».
«Разом зі мною у вокальній групі під керівництвом Ольги Кукліної співали Надія Олійник, Федір Поляков, Зінаїда Рагузіна, Іван Адаменко, Віктор Орєхов. Пізніше колектив поповнився новими виконавцями і став називатися хором. Мої друзі по хору — Клавдія Бублик, Раїса Переверзева, Іван Бариш, Леонід Гурьєв, Елеонора Хабарова, Алла Халанська, Віра Маєвська, Григорій Хоменко, Олександр Полтавець...»
Хормейстер і справжній ентузіаст аматорського співу Вікторія Карпова називає Катерину Йосипівну людиною, безмежно відданою пісенному мистецтву. Навіть на милицях та незважаючи на примхи погоди, ця жінка регулярно відвідує репетиції.
«Я щиро вдячна керівнику хору за те, що вона постійно працює з нашим ветеранським колективом над збагаченням його репертуару. Нас знають в обласному госпіталі ветеранів війни, будинку для людей похилого віку, навчальних закладах, на літніх концертних майданчиках. Виступали на сцені обласної філармонії. Неодноразово брали участь у щорічному обласному фестивалі самодіяльного мистецтва «Калиновий спів» і були його лауреатами. Вже давно своєрідною візиткою колективу стала пісня покійного вчителя музики СШ № 16 Анатолія Рудумана «Берегите, друзья, ветеранов войны». Її, в музичному супроводі Юрія Малиновського, присутні на концертах зустрічають стоячи. А ще ми вміємо проводити своє дозвілля. Завжди вітаємо учасників хору з днем народження, організовуємо «вогники», п’ємо чай та каву зі смаколиками, розмовляємо про маленькі перемоги і труднощі життя, яке в багатьох складається непросто. Словом, руки не опускаємо»...
На запитання, скільки пісень в особистому репертуарі, виконаних зі сцени, Катерина Йосипівна відповідає — багато. І одразу починає наспівувати. Її чарівний голос можна слухати вічно!
Під час розмови звертаю увагу на дві фотокартки на стіні... І жінка розповідає про своїх двоюрідних братів. Іван Федорович Халіпов — педагог за фахом, учасник Другої світової, познайомився на фронті з легендарним льотчиком, пізніше — маршалом авіації Олександром Покришкіним. Цитує чиїсь віршовані рядки:
«Не забудем,
как война косила...
Скольких милых,
близких забрала,
Как на берег
Катя выходила,
Как носки
Покрышкину плела...»
Після війни Покришкін дякував їй за те, що вона, тринадцятирічна, в’язала йому теплі шкарпетки, про що він дізнався від її двоюрідного брата. Іван дослужився до генерал-полковника, був членом військової ради — начальником політвідділу управління військ протиповітряної оборони Союзу. А другий брат, Павло Федорович, мав звання генерал-майора. Працював після війни разом із вченим і конструктором Сергієм Корольовим. Через братів Катерина Йосипівна була знайома з цими двома відомими в країні людьми...
Слухаю співрозмовницю — і постійно дивуюся її цупкій пам’яті, в якій — чіткі спогади про минулі події. А ще — пісні... Скільки їх було виконано її незрівнянним сопрано. Без спеціальної музичної освіти так співати — це ще треба вміти!
Анатолій САРЖЕВСЬКИЙ.
Фото автора та з архіву Катерини Годзеліх.
Кропивницький.
