Ще зі свого дитинства пам’ятаю страшні розповіді бабусі про те, що вуличні старці можуть украсти дитину, скалічити її, щоб надати жалісливого вигляду, а потім послати жебракувати. Люди старшого віку навіть пригадували, як у тій чи іншій родині зникло дитя... Хоча диму без вогню не буває, навіть тоді це сприймалось більше як народний фольклор. А щоб таке трапилось у наші дні... — то просто неможливо уявити. Та виявляється, буває всяке.
Такого випадку, що стався з чотирирічним мешканцем Хмельниччини, не пам’ятають навіть досвідчені правоохоронці. Мешканка Білогірського району за 15 тисяч гривень «здала в оренду» жебракам... сина. Вистачило глузду навіть розписку написати про те, що віддає дитину в «тимчасове користування», за що і отримує гроші.
Реалізувати ці плани завадили правоохоронці. Жінку затримали, щойно вона отримала гроші. Дитину вдалося врятувати від жебрацького життя. Найімовірніше, вона повторить долю старших братиків та сестричок, стосовно яких мама була позбавлена батьківських прав. А далі — як складеться.
Побороти соціальне сирітство непросто, переконана начальник служби у справах дітей Хмельницької ОДА Ніна Магур. І все ж, якщо подивитись на цифри, дітей, яких змушені були відібрати у батьків, за рік стало майже на сотню менше. Та попри це в області залишається майже дві тисячі тих, які не мають батьків або позбавлені батьківського піклування. Більшість із них потрапила у нові родини. В інтернатах, дитячому будинку та будинку дитини — майже півтори сотні вихованців. Не так уже й багато, та за кожною цифрою — непрості долі маленьких людей.
— Ми намагаємось якомога швидше реагувати на випадки, коли дитина опиняється у складних життєвих обставинах, — продовжила Ніна Магур. — Минулого року в області надано статус більш як двом сотням дітей. Декого з них усиновили, майже півтори сотні влаштовано під опіку, когось прилаштували у дитбудинки сімейного типу та прийомні сім’ї, а когось довелось відправити у державні інтернатні заклади. Загалом в області діє два десятки ДБСТ і понад 120 прийомних сімей.
Інколи ситуація складається так, що небайдужі люди готові подбати про чужих дітей, натомість як рідні батьки з легкістю відмовляються від них. З одного боку, сформований банк потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків та батьків-вихователів (це понад півсотні сімей). З другого, на обліку служб у справах дітей райдержадміністрацій та виконкомів міських рад перебуває майже 1350 дітей із шести сотень сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Тільки під час рейдів, проведених службами у справах дітей спільно з підрозділами ювенальної превенції, виявили майже чотири сотні дітей, яким нестерпно жилось із батьками чи найближчими родичами. Десятки з них довелось вилучати з місць, де їм загрожувала небезпека. Бо одні в буквальному розумінні слова були голодними й холодними, а другі потерпали від насильства.
Важко навіть уявити, що мусили пережити діти та підлітки, які так і не дочекались допомоги, а вчинили самогубство, загинули від нещасних випадків і тяжких тілесних ушкоджень. На жаль, існує і така статистика, яка фіксує кількість тих, хто заплатив найвищу ціну за безвідповідальність та жорстокість батьків...
Чи були винні покарані за ці злочини? Дехто поніс кримінальну відповідальність. Та здебільшого таких горе-батьків тільки позбавляють батьківських прав або просто забирають у них дітей. Далеко не для всіх це видається покаранням. Для когось — це певне полегшення, бо так батьки складають з себе всяку відповідальність за подальшу долю своїх нащадків.
Не всі можуть, а головне — хочуть давати раду своїм дітям. Подекуди бідність, подекуди певні обставини чи й відверта безвідповідальність та байдужість змушують відвертатись від синів та донечок. У інтернатних закладах області за заявами батьків нині виховуються майже півтисячі дітей.
Комусь пощастить потрапити у добрі нові родини. Та не виключено, що хтось поповнить і жебрацькі лави.

Хмельницький.